Мій син узяв собі за дружину жінку з дитиною. Тоді хлопчику було лише п’ять років. Це був милий пухкенький малюк. Такий чарівний, що відразу сподобався і мені, і синові.

Я тоді й не уявляла, що це янголятко перетвориться на таке! Наразі хлопчику вже дванадцять років. І те, на кого він перетворився, не подобається нікому з оточуючих. Окрім його матері.

Наталя так завжди тремтіла над дитиною, що той абсолютно нічого не вміє сам. Чотири роки тому у сина та невістки з’явилася спільна дочка, але це ніяк Наталію не зупинило. Молодшій вона приділяє часу у рази менше.

Іллюша, пасинок сина, не вміє нічого. Мати в буквальному значенні йому попу підтирала доки він у школу не пішов. На здивовані коментарі на свою адресу тільки відмахувалась завжди та казала, що син ще все встигне, навчиться.

Внучці зараз чотири, і вона в плані самообслуговування куди самостійніша за старшого брата. Все сама робить: одягається, пити наливає, накладає їжу. А Іллюші мама ні-ні, та перед виходом шнурки на черевиках сама зав’язує.

Не дивно, що Ілля з таким рівнем домашнього сервісу з роками перетворився з чарівного янголятка з пухкими щічками на товсте порося. Хлопчик буквально запливає жиром. Зараз йому дванадцять, а він важить вже більше за мене! Що далі буде?

Усі ці роки Наталя не дає моєму синові можливості брати участь у вихованні пасинка. Втім, і мені. Коли я починаю говорити, що невістка щось робить неправильно, вона одразу ж огризається.

– Вас не повинно хвилювати як я виховую свого сина! – одразу летять у мене колючі фрази.

Коли Іллі було дев’ять, син потай від невістки, записав хлопця на єдиноборства. Хотів долучити дитину до спорту. Він навіть звозив його на два тренування, а потім Наталя дізналася про це і рознервувалася.

Моєму синові відразу прилетіла претензія в тому, що він не любить Іллю, бо той йому не рідний. Адже так знущатися можна лише з нелюбої дитини!

Всі ці роки ми не можемо донести до невістки, що якщо ти хочеш, щоб дитина росла здоровою, це зовсім не означає, що ти її не любиш. Коли я влітку пропоную забрати Іллю із собою на дачу, Наташа знову огризається. Починає стверджувати, що не віддасть хлопчика у наше рабство.

– Ага, знаю я вашу дачу! Змусите дитину відра з водою тягати!

Що ж поганого хоч у якійсь фізичній активності? А так дитина все літо вдома на дивані та на стільці перед комп’ютером! Ні сходити нікуди, ні повітрям подихати.

А якщо син змушує за відсутності матері Іллю прибиратися, то ввечері трапляється істерика. Адже це автоматично означає, що вітчим пасинка ненавидить і як лиходій з нього знущається, поки матуся його захистити не може.

Я багато разів казала синові, що така реакція ненормальна, але той лише відмахується. Каже, що коли мати хоче так над сином трястись, то нехай трясеться. Це її право. Але на таку модель виховання ще дивиться маленька дівчинка! Я не хочу, щоб онука росла з установкою, що хлопчики нічого не повинні робити вдома. Та й взагалі нікому нічого не винні.

До того ж із донькою Наталя так не возиться. Навпаки, змушує ще за братом зі столу прибирати. Адже дитина колись підросте і зрозуміє, що мама любить їх якось неоднаково.

Будь-які мої спроби поговорити на цю тему невістка уникає. Починає закочувати очі та зітхати.

-Ми самі розберемося як виховувати дітей! Ви вже своїх виростили!

А ситуація в сім’ї сина тим часом лише посилюється. Ілля входить у перехідний вік. Почав огризатися, матюкатися і навіть вже одного разу замахнувся на вітчима. Починається ось це все: ти мені не батько. А коли я спробувала поставити хлопчика на місце, то й мені одразу ж прилетіло: ти мені не бабуся.

Мені боляче дивитись на що перетворилася сім’я сина, а як вплинути на ситуацію я не знаю. Наталя і слухати не хоче нікого.

КІНЕЦЬ.