Я в Італії вже пів року працюю, адже вдома ситуація непроста.

Маю сина й доньку, але Оксанка моя розлучена давно, сама двох дітей виховує, а син залишився без роботи, його дружина третю дитину чекає, а він все ніяк роботи нормальної не може знайти, у нас в селі її просто такої немає.

Живемо ми в невеличкому селі на Черкащині. Донька з дітьми живе зі мною, в хаті моїй, син живе в батьків дружини, хоча вони багатодітна сім’я, але моя невістка Світлана наймолодша донька, тому старші давно роз’їхалися від батьків.

Звісно, це добре було, що в батьків ніхто не живе крім мого сина Данила з невісткою, але Світлана пізня дитина, тому батьки її вже досить таки старенькі, їм догляд потрібний вже зараз і діти допомагають їм.

Та в Світлани скоро третя дитина буде, тому я розумію, як їм важко. Єдине добре, що свекри мої люди непогані, просто вже давно немолоді, самі нічого робити не можуть, от і Світлана з сином доглядають їх.

Що цікаво, що батьківська хата ще не зрозуміло кому дістанеться, адже в сватів, крім моєї невістки ще троє дітей, і ніхто від хати не відмовляється і відмовлятися не збирається, бо часи зараз непрості, кожен хоче батьківське ділити майно.

Колись були в нашому селі звичаї, хто батьків доглядає, тому й хата буде, і це рахувалося справедливо, та й по-людськи буде саме так.

А зараз людський фактор, як такий відсутній, байдуже хто доглядає, а хату ділять по закону. Я не знаю чи дійсно це так по закону зараз, не дізнавалася, та син каже, що зараз робиться саме так.

Та я вважаю, що це не справедливо, адже хата має дістатися тому, хто доглядає батьків.

Сват лежачий, сваха теж ледве ходить, лише в хаті може зробити щось і на подвір’ї якусь неважку роботу. А то все робить Світлана і мій син, її чоловік. Данило постійно за господарством дивиться, з якого свекри також живуть, ще й підробітки зараз ледь не щодня має, важко йому.

У Світлани скоро буде дитина, вона нічого не зможе робити, просто не буде часу, тому, цілком зрозуміло, що все ляже на плечі мого сина.

Свати, хоч самі нічого не роблять і не можуть робити, але коли до них старші діти приїжджають, то вони все строються їм торби напакувати домашніми продуктами, бо то їх діти теж і їм приємно їм хоч щось дати.

Я звісно розумію, адже сама маю дітей. Але хіба це справедливо?

Я б забрала сина з сім’єю до себе, я не проти, кликала їх, але вони відмовилися, та й сама розумію, що хата в мене мала, ще й донька з двома дітьми живе у мене.

Та й свою хату я на доньку не можу переписати. Хоча Оксана часто каже, що я чудово знаю, що вона сама за мною доглядатиме, бо ні в в сина, ні в невістки ні часу, ні бажання до мене немає. І по-людськи тоді б моя хата мала належати доньці.

Та я вже не знаю, що робити, мені шкода усіх. Я дуже розгубилася, бо бачу і розумію, що моїм дітям важко, їм непросто живеться. Донька тепер ображається на мене, не хоче спілкуватися зі мною.

Та чи маю я право залишити свого сина без нічого, адже у нього сім’я, троє дітей?

КІНЕЦЬ.