Людмила з переляканим тоном спитала в сина, коли той відкрив двері:

— Ти один?

— Звичайно… — відповів здивовано Євген.

— Оксана де? Вона вже пішла?

— Ну так, вона вже пішла… — продовжував дивуватися Євген.

— Я, як завжди, нікуди не встигаю… — з розчаруванням в голосі сказала Людмила, й пішла в кімнату.

— Мамо, щось трапилося? —  Євгена цікавила така поведінка матері. Людмила ж була спантеличена тим, що син нічого не розуміє, й тоді нервово промовила:

— А тебе що все влаштовує? Ти, напевно, задоволений!

— Мамо, я взагалі не розумію, що відбувається, ти можеш пояснити?

— О ні, тепер ти будеш мені пояснювати, — мовила Людмила з кишені власної куртки вийняла святкову листівку з запрошенням на розлучення, простягнула її Євгену, — ось такий подарунок був у нашій поштовій скриньці.

Євген нічого не розумів, поверх листівки з квітами було написано звичайною ручкою: «Дорога свекрухо, хочу запросити Вас на наше розлучення! З любов’ю, ваша невістка Оксана!» Син одразу присів на кінець стільця, всі думки наче вилетіли з голови, а очі ще раз і ще раз пробігалися по тексту.

— Я просто шокований, що вона все так близько взяла до серця. Не можна до всього так серйозно ставитися, — проводив сам з собою діалог син.

— Ти про кого говориш?

— Оксану…

— А тепер починай розповідати, бо я нічого не розумію, дуже переживаю. Як це так? Ось тільки рік тому відсвяткували весілля, а зараз вже розмови про розлучення? Що ж це таке…А чого ти сам? Куди пішла Оксана?

— Мамо, припини хвилюватися, — невпевнено промовив син, — Оксана ж просто на роботу пішла, принаймні я так думаю… Вранці все було добре, в неї хороший настрій, до чого ця листівка не розумію… Можливо, вона вирішила пожартувати.

— Та хто ж так жартує? А чого сваритися почали?

— Ой, мамо, та нічого страшного, через борщ.

— Через борщ?

— Ну так, Оксана вчора вперше для мене приготувала борщ, а я його розкритикував трішки.

—  Навіщо ти так? Робиш так, як твій батько? Я тебе від цього застерігала!

— Мамо, я не хотів її образити, просто правду сказав. В тебе він дійсно смачніший.

— Де той борщ?

— В холодильнику. Оксана дуже розлютилася, хотіла його вилити, але потім сказала, що я все маю з’їсти, іншого вона для мене готувати не буде. Тоді ж я їй у відповідь сказав, що мені не потрібна така дружина. Якщо вона не хоче готувати, то я подам на розлучення, але це ж все в жарт було сказано.

— А ти її про це попередив?

— Не розумію, про що ти…

— Ти ж сказав їй, що це жарт?

— Та потім вже сказав, але тоді конфлікт розпалився.

— Ти весь в батька, діставай той борщ, зараз будемо його разом їсти.

— Мамо, я не хочу його їсти, він же не смачний.

— Все ти в мене будеш! Дивися який!

Людмила, грізно дихаючи, вийняла з холодильника каструлю з борщем й поставила його на плиту. Потім вона закликала сина теж на кухню, але попросила, щоб він ще взяв ключі від квартири.

Євген не розумів, що відбувається, а Людмила взяла ключі й засунула їх у кишеню. Далі вона поставила дві тарілки й розлила розігрітий борщ. Першою взялася до їжі, а потім грізно подивилася на сина:

— І що тобі не так? Борщ, як борщ, хіба ж його не можна їсти?

— Можна… — ледь чутно відповів син. — Але у тебе ж він набагато смачніший…

— У твоєї дружини також хороший борщ, бери ложку і приступай, бо з дому не вийдеш, ключі в мене. А в мене він смачніший тільки тому, що я вже двадцять років його готую!

Син мовчки глянув на матір й почав їсти. За декілька хвилин він простягнув матері пусту тарілку з надією на те, що Людмила віддасть ключі.

— Ні, милий мій, — усміхнулася вона, — не все так просто, як ти думаєш, хочеш ключі — маєш виконати моє завдання.

— Яке ще завдання? — перелякано сказав Євген.

— Спершу дай мені он ту книгу, з рецептами про здорову і смачну їжу.

— Навіщо?

— Треба. В неділю ми з батьком прийдемо до вас в гості, а ти повинен самостійно приготувати ось ці страви для нас, — сказала Людмила й почала підкреслювати рецепти.

— Я? А чого це я маю готувати, якщо в мене дружина є!

— Ти маєш все готувати сам, хлопче, а якщо цього не зробиш, то ключі від нашого дому не отримаєш, і не здумай просити в Оксани допомоги! Я їй зараз зателефоную і попереджу, а борщ похвалю. Ти в кого такий розумний? Захотів він такого борщу, як в мами. Ти спершу з жінкою проживи двадцять років, а тоді можеш і претензії говорити. І дивися, щоб страви дійсно були смачні, ти знаєш свого батька, він любить смачно поїсти, він тебе з потрохами з’їсть, якщо не сподобається.

Чи правильно вчинила свекруха?