Мій хлопець, Олексій, пропонував мені переїхати до нього вже кілька місяців, але я довго не могла наважитися. Я любила його, але ідея спільного життя здавалася мені великим та важливим кроком. Однак, зрештою, подолавши свої сумніви, я погодилася. Перші кілька днів були чарівними.

Ми вечеряли при свічках, дивилися фільми до пізньої ночі і гуляли парком у вихідні. Але незабаром щось почало змінюватися.

Олексій почав просити мене робити все більше і більше по дому.

Спершу я не надавала цьому значення, думаючи, що так ми ділимо обов’язки. “Можеш зайнятися пранням сьогодні? У мене голова розколюється”, – попросив він одного разу.

“Звичайно, не питання,” – відповіла я, не підозрюючи нічого поганого. Але потім було “приготуй вечерю”, “прибери у вітальні”, “помий машину”.

Мої дні стали наповнені домашніми клопотами, і я майже не бачила Олексія, який все частіше проводив час із друзями чи займався своїми справами.

Якось, не витримавши, я спитала його прямо: “Ти запропонував мені переїхати, щоб я стала твоєю безкоштовною робочою силою?”

Його відповідь вразила мене: “Ну, я подумав, що тобі буде не важко допомогти по дому.

Це ж нормально, якщо ми живемо разом.” Тоді до мене дійшло, що мої почуття та бажання для нього не мали жодного значення.

Його пропозиція переїхати була не про турботу та любов – а про зручність.

Я зрозуміла, що мені потрібно переосмислити наші стосунки і, можливо, навіть зробити важкий вибір.

Весь цей досвід навчив мене цінувати себе і свої почуття. Я зрозуміла, що в будь-яких відносинах має бути баланс і взаємна повага, а не використання іншої людини заради власних зручностей.

КІНЕЦЬ.