Мій друг, із дочкою якого я зустрічаюсь, мене ніколи не пробачить та не зрозуміє. Та врешті, я його і не звинувачую. Певно, я б так само відреагував. Проте я тримався скільки міг. До останнього не хотів навіть сам собі зізнаватись, що справді покохав дочку друга. Ба більше, хотів одружитись з нею! Хтось скаже що я дурний поїхавши глуздом дід, а можливо хтось та й зрозуміє.

Почалось все дуже банально. Я зі своїм кращим другом та його донькою, яка до речі повнолітня, поїхали до мене на дачу яка знаходиться біля моря. Ми з ним оселились на першому поверсі, а його донці виділили кімнату на другому. Проте недолік один все одно був. Ми мали одну спільну ванну, тож рано чи пізно якась каверзна ситуація мала статись. І сталась. Я зайшов випадково туди, коли Катя приймала ванну. Коли я побачив її oгoл _еною, то відразу відвернувся, закрив очі. Пробував навпомацки вийти із кімнати. Та Катя на дивно геть не засоромилась, навіть навпаки, ніби була задоволена ситуацією. Вона підійшла та допомогла намацати двері.
Про інцидент вирішив не говорити її батьку могло накликати непорозуміння. Та наступного дня в подібній ситуації опинилась сама дівчина, коли ванну приймав я. А далі це перестало бути випадковістю. Дівчина повноцінно почала мене зваблювати. На пляжі, коли ми ходили до магазину по продукти разом, та ще купу, купу разів! І тут я почав розуміти, що щось до неї почуваю. Чи то просто інтерес чоловічий, чи справді вона мені подобається.

Три місяці в одному будинку дались мені дуже важко. Радувало тільки що скоро ми повертаємось назад в місто, та більше не будемо так тісно спілкуватись. Мабуть, у ті моменти, коли ми ходили десь разом, люди думали що я її “папік”.Та й не дивно. Сам би так подумав.

По поверненню в місто дівчина не дала мені спокою. Вона кожного дня штурмувала мій СТО центр. Зізнавалась в коханні та просила сходити із нею на побачення. Я відмовляв скільки міг, та врешті здався. Вона мені щиро подобалась. Я розглядав її не як дитину, а як повноцінного партнера. Хоч різниця у віці була двадцять років…
Після першої спільної вечері мій розум геть затуманило. Я сам почав яскраво проявляти до неї свої почуття. Мені хотілось дарувати їй квіти, подарунки. Возити в ті місця, де вона не була. Відчував себе підлітком який вперше закохався.

На днях до мене прийшов мій найкращий друг, та почав жалітись, що його донька знайшла собі якогось багатія пристарілого, який задарює її різними дорогими дарунками... З таких слів спонсорує. Він не знає що робити. Просив допомогти їх розлучити. Такі відносини, на його думку, аморальні просто. Я мовчав. Не знав, що сказати. Зі сторони батька я його цілком підтримую, та в жодному разі не хотів би аби моя донька була в таких відносинах, та з іншої сторони я мав справжні почуття до його доньки. Розумним виходом із ситуації мало б бути й не починати такі відносини, та що вже гадати, коли так пізно… Навіть не уявляю, що буде, коли друг дізнається правду про його доньку та мене… Я ж до всього перший у неї. Жахлива ситуація. навіть не уявляю, чим все скінчиться. Страшно.

КІНЕЦЬ.