Залишившись одна з двома маленькими дітьми, я поїхала до мами до села. Довго не могла знайти роботу, бо діти часто хворіли, і роботодавці неохоче відпускали мене.

Коли молодшій виповнилося два роки, я змогла влаштуватися продавцем у місцеву крамницю. Дівчатка росли, і грошей катастрофічно не вистачало. Було боляче, коли вони просили гарні сукні чи нові чоботи, а я не могла їм це купити.

Зрештою, я вирішила, що треба щось міняти, і поїхала на заробітки до Італії. На той момент старшій було вже 14 років, і незабаром вона мала вступати до навчального закладу.

Я не змогла б оплатити її освіту, залишаючись в Україні. Моя мама добре ладнала з дівчатками, і вони погодилися жити разом.

Я відправляла гроші щомісяця, і дівчата раділи з того, що тепер можуть ні в чому собі не відмовляти. Час минав, старша вступила на навчання, я оплачувала всі витрати. Працювала по дві зміни, відкладала гроші.

Мріяла повернутися додому та зажити разом зі своїми дітьми. Через чотири роки я вирішила, що заробила достатньо і повернулася додому. Але картина, яку я застала, виявилася зовсім не райдужною.

Старша дочка Алла жила з хлопцем, навіть не зареєструвавши стосунки. Він не працював, і вони вдвох безтурботно витрачали мої гроші. Молодша Ніна залишалася з бабусею, але зовсім її не слухалася, робила, що хотіла, і не вчилася.

Я не могла цього допустити і вирішила зібрати всіх разом, щоби відзначити моє повернення. Коли всі зібралися, я заявила: — Я більше не поїду. Хочу бути поряд з вами. Ви думаєте, що хтось зрадів цим словам? Зовсім ні.

Мої доньки навіть не приховували свого розчарування! Тоді я продовжила: — Алло, ти вже доросла, раз живеш з хлопцем, не порадившись зі мною.

Я більше не допомагатиму тобі фінансово, оплачуватиму тільки навчання. Ніно, ти отримуватимеш гроші лише у разі успіхів у навчанні. Купуватиму продукти і все необхідне.

— А навіщо тобі тут лишатися?

— Раптом запитала молодша.

— А ти не хочеш, щоб мама була поряд? Усі мовчали, а в мене серце розривалося. Я розуміла, що багато пропустила в їхньому вихованні. Я не очікувала, що мої доньки виростуть такими егоїстичними та байдужими.

Я просто хотіла для них найкращого життя. Тепер я не знаю, як вчинити. З одного боку, хочеться кинути все і повернутися назад до Італії, якщо я тут нікому не потрібна.

З іншого боку, я розумію, що маю право на відпочинок після всіх цих років. Може мені вдасться щось виправити?

Як би ви вчинили на моєму місці? Думаєте, я маю шанс все змінити?

КІНЕЦЬ.