Відколи ми познайомилися з моїм чоловіком, багато часу минуло.

Зараз думаю, невже я дійсно вийшла заміж за людину, яку ледь знала? Мені постійно саме про це говорила моя рідна мати, коли була проти того, щоб я виходила заміж за Михайла, а тепер я розумію її – вона була права, на жаль.

А справа в тому, що мій чоловік просто залишив мене як тільки у нього з’явилася нова хороша та перспективна посада та великі гроші.

Зараз таке відчуття, ніби я йому потрібна була лише як запасний варіант на випадок, якщо Михайло залишиться в бідності і підтримати його буде нікому зовсім.

А тепер, коли у нього є все, про що він лише мріяв колись, йому не потрібна ні я, ні наші з ним діти. Непросто мені це усвідомити.

Не хочу наговорювати зовсім багато поганих речей про свого чоловіка, бо він все одно продовжує давати нам немалі гроші, навіть при таких обставинах, які склалися в нашій сім’ї.

Він платить аліменти, але це копійки в порівнянні з тим, як ми з ним жили до цього і, скільки чого він купував нам в сім’ю.

І ось зараз я абсолютно одна. Якщо раніше мене міг підтримати мій чоловік, то тепер надавати підтримку мені нікому, а мені важко зараз без нього.

Поки Михайло будував свою кар’єру, я народжувала діток, гляділа їх, сиділа в декреті та господарювала в нашому домі, на мені була уся хатня робота та догляд і турбота за усією сім’єю.

Мої родичі мені кажуть, що я сама повинна бути для себе підтримкою, але хіба я можу такою бути, коли витратила всі свої сили та молоді роки на іншу, тепер чужу зовсім мені, людину?

Прикро, що він так повівся зі мною і навіть не в грошах тут справа.

На свого чоловіка, який так легко залишив нас одних і фактично зрадив.

Я намагаюся їм це пояснити, але вони зовсім не можуть мене зрозуміти.

І якщо в перший час вони намагалися мене підтримати, то останнім часом до мене почали доходити чутки, що я спеціально лише скаржуся їм, щоб вилити їм всі свої проблеми, свій негатив, бо останнім часом я нічого хорошого їм не розповідаю, але в моєму житті нічого хорошого не відбувається.

Але ж це не так. Вони мої близькі і я просто ділюся з ними своїм життям та своїми хвилюваннями. Намагаюся отримати підтримку хоча б у своїх родичів та друзів.

І, щиро кажучи, навіть зараз я не до кінця уявляю як мені з усім цим вантажем далі жити.

У мене нещодавно почалися проблеми на роботі, грошей постійно не вистачає, незважаючи на хороші на перший погляд аліменти колишнього чоловіка.

Дітей потрібно годувати, одягати в школу і купувати підручники з деяких предметів. Розумію, що зараз всі навчальні заклади тимчасово закривають, однак це лише тимчасовий захід.

Я можу накопичити невелику суму за цей час, але особливо вона моє життя не змінить. Першого вересня я дітей збирала в школу йти в школу, і одяг, і зошити і харчування має бути не гіршим ніж у інших дітей, по-іншому і бути не може.

Я вже не раз намагалася поговорити з Михайлом після того як він нас залишив, але з цього діалогу не вийшло нічого хорошого.

Він просто відмовлявся та твердив, що розлюбив мене вже давно і повертатися в сім’ю він більше не хоче. Хоча я насправді знаю, що він ніколи мене особливо мене не кохав щиро, на жаль.

Всі його слова були націлені лише на те, щоб ми швидше розійшлися з ним і почали інше життя.

Михайло зовсім не хотів ні сперечатися зі мною, ні зловтішатися над моїм становищем.

Йому просто було не до мене. І тоді в його очах я вперше побачила повну байдужість до себе і до дітей, він навіть не приховував цього.

Таке враження, що ми ніколи не були рідними та потрібними для нього.

Мені дуже прикро.

КІНЕЦЬ.