За час нашого шлюбу я завжди знала, що мій чоловік, Антон, належить до сім’ї, яка мала блага цього світу. Його дитинство було наповнене розкішними подорожами, дорогими подарунками та приватними школами.

І я ніколи не засуджувала його за це. Проте все різко змінилося, коли бізнес його батька збанкрутував. Першого тижня після обвалу Антон був вражений. “Мені так шкода, люба,” – сказав він, обіймаючи мене.

“Мені соромно перед тобою.” Я втішала його, говорячи, що все буде добре. Але з часом стало очевидно, що Антон не має поняття, як справлятися з фінансовими труднощами.

Якось, коли рахунки почали накопичуватися, я взяла ініціативу до своїх рук. “Антоне, нам потрібно щось придумати. Почнемо зі складання бюджету.” Він глянув на мене.

“Бюджет? Але я ніколи раніше цього не робив.” Я зітхнула. “Саме тому ми зараз у такій ситуації.

Але ми можемо це змінити.” Незважаючи на початковий опір Антона, я вмовила його сісти зі мною та проаналізувати наші витрати.

Було багато того, від чого ми могли б відмовитись, щоб економити. “Можливо, я знайду роботу?” – Запропонував Антон, усвідомивши реальність нашої ситуації. “Це хороша ідея. Але пам’ятай, що це буде складно.

Ти ніколи не працював.” Він кивнув, стиснувши мою руку. “З твоєю підтримкою я впораюся.” Протягом наступних місяців Антон старанно шукав роботу.

Було багато відмов, але він не здавався. Нарешті він отримав посаду молодшого менеджера в компанії. Там була скромна зарплата, але це було початком.

З часом Антон ставав все впевненішим і відповідальнішим. Наш бюджет став стабільним і ми почали потроху відновлювати свою фінансову незалежність. “Знаєш,” – сказав він одного вечора, дивлячись на мене, – “я думаю, це було найкраще, що могло з нами статися.”

Я посміхнулась. “Труднощі роблять нас сильнішими, любий. І я пишаюся тим, яким ти став.” З того часу ми стали ще ближче один до одного, об’єднані випробуваннями та уроками, які життя піднесло нам.

КІНЕЦЬ.