Мої батьки подарували мені квартиру до того, як ми з Єгором одружилися, і вони наполягли на тому, щоб все було зареєстроване до весілля.

Вони хотіли бути спокійними та захищеними на випадок, якщо щось трапиться у майбутньому.

Квартира була у новобудові з базовим ремонтом, але цілком придатна для життя.

Ми не мали достатньо грошей на серйозний ремонт.

Ми переїхали туди відразу після весілля і почали обживатися, усуваючи дрібні вади.

Я перебувала в стані ейфорії: своя квартира та кохана людина поряд.

Однак я не розуміла причини того, що мені доводилося кілька разів просити Єгора про кожну дрібницю, а він робив це неохоче, створюючи враження, що це неймовірно складне завдання.

Якось я замовила комплект меблів для передпокою, і магазин запропонував послугу доставки та збирання.

Ехор наполягав, що все збере сам, але нічого так і не зібралося.

Я чекала тиждень, але коли я вкотре спіткнулася об меблі, то покликала на допомогу батька.

Після цього Єгор дуже засмутився, що я не довірила йому зробити це самому.

Те саме сталося з краном у ванній, на ремонт якого у Єгора пішов місяць.

Коли я попросила батька допомогти, чоловік образився, що я зraньбила його перед тестем.

Зараз у нас у коридорі вже два місяці лежить плитка, яка чекає на заміну на кухні.

Єгор обіцяє зробити це завтра, але ті ж обіцянки зі словом “завтра” я чула вже разів п’ятдесят.

КІНЕЦЬ.