Із Борисом у шлюбі ми прожили більше двадцяти років. Та лише за останні роки я почала помічати, що чоловік стає дедалі більше схожим на свого батька, який настільки скупий, що інколи за копійку готовий горобця у полі заганяти. Доходило до того, що він перевіряв, що купує його дружина і скільки витрачає.

Коли я стала помічати оцю схожість, то дуже розпереживалась. Мене така перспектива геть не влаштовує. Раніше Боря навіть не дивився у чек, на цінники та не звертав увагу, що я беру із продуктів. Тепер же ми у супермаркеті по три години сперечаємось, що можна взяти.

– Олю, ну ось же є такі ж за формою макарони за дешевшою ціною, чому не можна їх взяти? Ми зекономимо цілих 10 гривень.

– Олю, ну візьмімо вчорашній хліб, він все одно завтра почерствіє, а так скільки грошей в гаманці залишиться.

В такі моменти мені хотілось запхати його рот якоюсь ганчіркою. Я стільки років ходила за покупками і в тисячу разів краще знаю, що треба брати. А тут він через 20 років вирішив мене проконтролювати. Такого помічника мені не потрібно.

Потім почалось ще страшніше: Боря почав сваритись за економію світла, води, Інтернету вдома. Часто це доходило до маразму. «Митися будемо у мисці, так менше води піде», «Батареї поки не включаємо, ще сильних морозів немає», «Для чого вам стільки світла? Поїсти і в темряві можна, а уроки треба було вчити ще вдень».

Через це ми мало не кожного дня скандалили. Я намагалась щось донести чоловікові, та він і слухати мене не хотів. Коли я усвідомила, що ніякі слова тут не допоможуть, то вирішила підійти з іншого боку.

Якось напередодні Різдва ми з дочкою увімкнули мультфільм про Скруджа, який постійно шкодував rроші і через це до нього почали приходити духи Різдва. Чоловіка ми теж запросили на сімейний перегляд. Я була шокована ефектом, адже Борис так перейнявся, що мало не заплакав. Напевно, все ж таки він зрозумів, що сам є дуже схожим на головного героя. Ось такий метод допоміг мені провчити чоловіка.

КІНЕЦЬ.