Мій чоловік старший за мене на 10 років. І я розумію, що в нього більше життєвого досвіду, що він мудріший і більше побачив у житті, ніж я.

Але коли моя думка не збігається з нею, він намагається всіляко тицьнути мене носом у мою неправоту, звинуватити, образити словами: «дурна, ти надивилася серіалів (хоча я цього не роблю), ти нічого в житті не розумієш, твої подруги тупі, твої батьки тебе не виховували, у тебе немає мізків» тощо.

Він критикує мене навіть за найменшу помилку, що мене дуже засмучує і злить. У такі моменти я намагаюся захиститись, брехати і навіть заперечувати очевидне.

Або якщо я мовчу, то чоловік намагається сказати мені якусь гидоту. Зрештою, я починаю плакати, але його це ще більше бісить.

Він психує, йде з дому і спить у машині. Коли я спускаюся, щоб поговорити, він каже щось грубе у стилі «Що треба?», «Чого прийшла? Ти мене дістала», «Мені набридло, що ти постійно вдаєш, що я тебе образив. Може нам взагалі розлучитися?», «Навіщо я з тобою одружився» і т.д.

Може надіслати матом. Справа посилюється тим, що я в положенні, очікую дитину.

У результаті він, охоловши, повертається додому через якийсь час і вдає, що нічого не було. Начебто й добре, що скандал зійшов нанівець сам собою, але в мене всередині залишається прихована образа від сказаного, від того, що він не ночував удома.

І якщо я намагаюся поговорити на цю тему, він знову психує і ми знову сваримося.
Підкажіть, будь ласка, може я щось не так роблю?

Я його люблю і не збираюся його кидати, та й він мене любить, але ми ніяк не можемо жити спокійно, без сварок.

КІНЕЦЬ.