Чи варто терпіти лінивого та жадібного чоловіка? Ми живемо із чоловіком уже кілька років. Спочатку не виходило завести дитину, потім все вийшло і в нас все ж таки з’явився малюк, але все завдяки моїм старанням, завзятості.

Спочатку, як ми одружилися, мій чоловік міг прокидатися о 12-й годині дня, а то й пролежати до другої години дня в ліжку. Звичайно, для мене це було дико, тому що в моїй родині такого не було, і якщо навіть я спала, то дозволяла лише до 11:30 ранку.

Коли мій чоловік прокидався, я готувала їсти, збиралася і бігла на роботу. Він теж працював, але не кожен день. Його батько влаштував його до себе і на цій роботі він і працював. Але якщо й заробляв, то всі гроші віддавав батькам, а мені лише копійки, аргументуючи це тим, що я ж працюю, у мене є свої, то чому б їх не витратити. Загалом добре влаштувався.

Просив допомагати йому, але не йти з роботи, бо винаймаємо житло і йому важко одному. Коли я сказала, що треба шукати додатковий заробіток, і з дитиною ми на ці гроші не проживемо, він відповів, що достатньо заробляє і треба економити.

На аналізи, лікарів, косметику, речі він практично не давав, я витрачала свої. Крім цього він ніколи нікуди не хотів ходити, наприклад, у парк, кафе чи кіно. Весь час вигадував відмовки, що немає грошей, немає настрою, він працює чи втомився.

Після цього він заробив пристойну суму, але не хоче навіть машину придбати. Я просто не розумію, чи варто мені жити із таким чоловіком. Він увесь час скаржиться, що я від нього щось вимагаю, наприклад, викинути сміття чи допомогти по дому, купити продукти.

Він хоче, щоб я тягла все сама, але ось цікаво навіщо мені тоді такий чоловік? Якщо я стежу за маленькою дитиною, ще й зверху чоловік на голову. Все б нічого, це можна було терпіти, але те, що він навіть скупиться на гроші для дитини, це шокувало мене, не хоче йому купити іграшку чи якусь річ.

Кожна покупка чи кожен виїзд на прогулянку відбувається через скандал. Я сподівалася, що після народження дитини він стане відповідальнішим, знайде ще одну роботу у вільні дні, але, на жаль.

Порадьте, як мені бути. Не дуже хочеться розлучатись, але й це все терпіти теж не хочу. А ще в нього завжди незадоволене обличчя, якщо я про щось прошу, бачте, я багато вимагаю і не даю йому спокою. А в його випадку спокій — це поспати, полежати і посидіти в телефоні.

КІНЕЦЬ.