У 45 років я вийшла з чергових невдалих стосунків. Я весь цей час була з чоловіком, який приніс з собою лише борги, два попередні шлюби та чотирьох дітей.

Після стількох років спільного життя, протягом якого він майже не спілкувався зі мною і брав участь лише в оплаті продуктів і частково у витратах на житло, він холодно заявив, що я – найгірше, що було в його житті – і зізнався, що не кохає мене.

Як би там не було, наші стосунки тривали майже 9 років: у них було чимало злетів та падінь. Спочатку він був обтяжений кредитом та фінансовими труднощами, роблячи мінімальний внесок у наші витрати на життя.

Поступово його фінансове становище покращало, але ми, як і раніше, вели роздільне господарство. Протягом усього нашого спільного життя ми ніколи не були більше, ніж співмешканцями.

Його минуле було відзначено невдалими шлюбами; батьки ніколи не схвалювали його дівчат.

Зрештою, виявилося, що настала і моя черга ставитися до нього несхвально, тим більше, що мій син підріс, а за три роки до цього пішла з життя моя мати, залишивши мене в особливо вразливому становищі.

У цей період він ще й захворів, і у відсутності елементарних зручностей, оскільки ми жили у недобудованому будинку, йому доводилося розраховувати на мою фінансову підтримку.

Незважаючи на мої спроби підтримати його та налагодити стосунки з його дітьми, мої надії на спільне майбутнє згасали з кожним днем.

Відчуваючи себе експлуатованою і стикаючись з важким завданням почати життя наново, я відчуваю глибокий смуток. Мої дні заповнені роботою, друзями та сім’єю, але ночами мене мучать кошмари минулого.

Чи можна впоратися з таким станом?