Мій чоловік постійно стверджує, що його робота важка, а я просто сиджу вдома. Але він навіть не уявляє, як минає мій день.
Мої дні завжди починалися рано: я готувала сніданок і проводила Дмитра на роботу на фабрику. Оскільки там не було харчування, а ціни в кафе були високими, мені доводилося пакувати для нього ще й обід. Після сніданку Дмитро йшов на роботу, а я залишалася вдома.
На відміну від нього моя робота домогосподарки не оплачувалася і не визнавалася. Мій день був спланований.
Я будила наших дітей, вислуховуючи їхні скарги на школу та дитячий садок, а потім відвозила їх до навчальних закладів. Потім я насолоджувалася тимчасовим спокоєм, перш ніж відправитися в магазин.
Приготування вечері було щоденним обов’язком з різними стравами для кожного члена сім’ї. Після покупок я поспішала додому, щоб зайнятися домашніми справами та приготувати їжу, перш ніж забрати сина зі школи.
Серед усього цього я часто забувала включити пральну машину, що постійно нагадувало мені про мій щільний графік.
Після школи я допомагала з домашнім завданням та готувала вечерю, задовольняючи всі потреби своїх дітей. Ми переодягалися, милися і їли.
Я прибирала, готувала їхній одяг на наступний день і збирала шкільну сумку старшого, намагаючись зменшити його навантаження наступного дня за допомогою домашніх завдань.
Коли мій чоловік повертався, я накривала стіл, обговорюючи наші дні. Він сприймав мою роль домогосподарки як легшу, оскільки я була “просто вдома”. Після вечері він відпочивав, поки я прибирала, грала з дітьми і займалася вечірніми справами.
Лежачи в ліжку, я щовечора розмірковувала: чи всі чоловіки такі ж, як мій – нездатні оцінити масштаби моєї роботи і не бажаючі допомагати, вважаючи свою роль важчою, адже я сиділа вдома?
КІНЕЦЬ.