Мій чоловік набагато старший за мене. Перший невдалий шлюб мого Славка тихо-мирно розпався після кількох років спільного життя. Дочка залишилася із мамою.

З донькою Славко завжди спілкувався та допомагав. Коли ми познайомилися з чоловіком, він одразу сказав про дочку, я сприйняла це як належне.

Віка мені сподобалася, гарне дівчисько, трохи затюкане мамою і дуже в собі невпевнене, напевно, як усі підлітки.

Вона часто забігала до нас зі Славою після школи, ділилася зі мною шкільними проблемами, першими закоханостями, розповідала таємниці. Іноді скаржилася на маму, мовляв, роботу знаходить постійно, то прибирання, то з братами пограти. На той момент колишня чоловіка народила ще двох дітей від різних чоловіків.

Мені шкода було Віку, але й Світлану – її маму – розуміла. Жінка крутиться, як муха в окропі, не завжди встигаючи прибратися вдома або забрати молодшого садка. Троє дітей, а за фактом, допомагає тільки її колишній чоловік, той який мій нинішній.

Я намагалася Віку радувати, то на шопінг із собою візьму, прикуплю щось модне, то в салон нас разом запишу на стрижку чи манікюр.

Купила коректор для спини, щоб не сутулилася. Разом вибрали їй сукню на випускний. Вона так раділа! І я разом із нею. У нас лише десять років різниці, ми більше як сестри спілкувалися.

Ближче до свого вісімнадцятиріччя Віка заговорила про переїзд до нас.
– Мама сказала, вісімнадцять виповниться – роби що хочеш. Я не хочу з нею жити, не хочу ділити кімнату з братами, тим більше там черговий мужик став у гості заходити, мабуть, скоро назовсім залишиться, – заявила Вікторія.

Ми поговорили зі Свєтою, все обговорили, і щаслива Віка почала пакувати речі. Зробили ремонт у порожній кімнаті, купили меблі. Я не грузила дівчину домашніми справами, пам’ятаючи про її важкий період життя з мамою. Віка навчалася в університеті, ми зі Славою працювали, все було чудово.

Минуло два роки. Загалом нічого не змінилося, але присутність дочки чоловіка почала мене напружувати. Не дарма говорять про двох господинь у хаті.

Мене дратувало, що вона бере мої речі, тим більше не повертає їх на місце, дратував залишений брудний посуд чи нерозібрана пральна машинка, допікати недогризки яблук по квартирі або розлитий чай на підлозі.

Коли Віка готувала їжу (а готувала вона виключно собі), на кухню було страшно зайти. Дівчинка, яка все дитинство намивала підлоги у матері, у нас трансформувалася в засранку. Гаразд, я визнаю, що сама винна, не можна було так давати розслаблятися дівчинці.

Коротше, я поговорила з нею. Висловила свої невдоволення. Попросила бути акуратнішою і не залишати після себе безлад. Сказала, що тепер наводитимемо порядок по черзі, а то я одна і трикімнатну квартиру прибираю, і готую на всіх. Славко допомагає по дому, але прибирає він так собі. Зрозуміло, у дівчинки навчання, але я теж працюю. Віка вислухала і криво покивала на знак згоди.

І хоча падчерка часто пропускала свої дні прибирання, нарікаючи на те, що багато вчиться, я вирішила потерпіти. Все змінив один день.

Коли Віка переїхала до нас я дала їй свій ноутбук, мені він не часто потрібний, а їй для навчання був необхідний. Якось я попередила Віку, що близько двох годин дня мені знадобиться ноутбук. “Без проблем, я якраз на пари піду” – відповіла Віка. Після обіду ноутбук стояв на її столі, і світився екраном. “Знову запізнювалася та не вимкнула навіть” – промайнула в мене думка.

Я вихована людина, чужих листів не читаю, але тут листування було відкрито прямо перед очима. Вже хотіла закрити сторінку, але погляд встиг вихопити кілька слів. Я просто обомліла.

“Дістала сил немає, думає, раз дружина тата, то можна мною помикати. А тато їй у рота дивиться, як ганчірка просто”.

Я кілька разів перечитала це повідомлення, думала, може, здалося. Але ні. Визнаю, я прочитала все листування Вікі з подружкою, в якому вона скаржилася на мене та свого батька.

Стільки нового про себе та чоловіка дізналася! І грошей ми жалкуємо, і одяг рідко купуємо, і готую я раз на місяць, і спимо ми до чотирьох, а вона ходить навшпиньках. У одногрупників у багатьох машини, а вона все автобусом їздить. Дістали її з цим прибиранням. І лізу я вічно зі своїми порадами.

Очманіти просто. Ми завжди цікавимося, чи потрібно перекинути грошей на карту, одягнена вона завжди гарно, готую я раз на два-три дні, пробачте, частіше просто часу немає, а у Слави бувають нічні зміни, після яких він відсипається, ну і я з ним буває прилягаю.

Ну, вибачте, машину не купили, ми ще кредит за її меблі віддаємо, я вже не кажу про оплату навчання в університеті. І на прибирання наче сама погодилася. А в її життя я ніколи не лізла, сама приходила до мене із черговою проблемою.

Я знову і знову перечитувала слова, що розпалювали ненависть. Увечері поділилася із чоловіком. Слава м’яка людина, запропонував нічого не казати, не ускладнювати ситуацію. “Не бери в голову, згадай себе у її віці, просто психанула вона”.

Ага, у її віці я жила окремо від батьків, навчалася та працювала. Не вибирала на сніданок між авокадо та лососем. Жерла вівсянку і не нарікала. Та все ж послухала чоловіка.

Мене ще довго не відпускало. Я дивилася на це дівчисько, з яким ми так багато пройшли, і не вірила в її байдужість. Я ж покохала Віку, як рідну, всі її негаразди проживала разом з нею.

Незабаром Віка почала зустрічатися із хлопцем. До цього теж були залицяльники, але нічого серйозного. Через два місяці Віка повідомила про те, що вони із Сергієм вирішили жити разом і навіть підшукали квартиру. Їхнього спільного заробітку цілком вистачає. Віка вже почала підробляти за фахом. Після довгих розмов та знайомства з хлопцем ми зі скрипом відпустили Віку у доросле життя. А ще за місяць парочка подала заяву до РАГСу.

І все б нічого, але Віка просто закохалася без пам’яті. Сліпе кохання. Віка, як і раніше, ділилася зі мною таємницями. “Ах, Сергій такий чудовий, розумний, у нас стільки спільного, ми створені один для одного!”

Не тільки я, а й Слава, і мати Вікі відмовляли її від шлюбу. Сергій втратив роботу з якоїсь незрозумілої причини, Віка взяла додатковий підробіток, щоб оплачувати квартиру, почала пропускати заняття.

А на дні народженні моєї свекрухи Сергійко, випивши зайвого, практично затиснув мене в коридорі біля туалету. Отримав за це по морді. Але при цьому ще мав нахабство скинути мені паскудство в соцмережу наступного дня.

Я знаю Віку. Вона виросла у мене на очах. Для неї відданість – найголовніше у стосунках. Якщо я розповім їй про інцидент на дні народженні свекрухи та покажу повідомлення її нареченого, вона, напевно, прийде до тями. Ну хоч би замислиться.

Мені хочеться вберегти дитину від неправильного кроку. З іншого боку, вона вже доросла. Але дуже вразлива, цей хлопець зруйнує їй життя. Чи я зруйную, сказавши правду?

І в мені досі живуть та злість і образа за несправедливі докори. Якщо Віка розійдеться із Сергієм, вона навряд чи залишиться жити сама. Повернеться до нас. А я втомилася, хочу жити своєю родиною. Днями я дізналася, що чекаю дитину. Довгоочікувану. Весілля Вікі за два місяці, а я не знаю, як вчинити.

КІНЕЦЬ.