Якось донька мала їхати до бабусі, але прихворіла. Я планувала на лікарняний піти, та чоловік зі свекрухою вмовили мене цього не робити.

– Мама до сімейного лікаря завтра зводить, якщо щось буде не так, то зателефонує, – сказав чоловік.

– Я трьох виховала, одного свого, та двох племінниць. Знаю як і що. До сімейного схожу, буду лікувати тим, що лікар призначить, – сказала свекруха.

Відправили дочку із нежитем до бабусі. Наш сімейний педіатр приймає з восьмої ранку до дванадцятої години дня. О десятій ранку зателефонувала свекрусі.

– Ой, ми щойно прокинулися, зараз поїмо і поїдемо, – сказала свекруха.
О пів на дванадцяту я знову зателефонувала.

– Ми вже під’їжджаємо до лікарні.

На прийом вони не встигли. Народу багато було. Поїхали вони додому, хоч можна було спробувати потрапити до іншого педіатра. Того ж дня я, попри заперечення чоловіка, забрала дочку додому.

Чоловік заспокоював, казав, що мама завтра раніше встане і точно встигне з донькою до педіатра, але я вирішила не ризикувати.

Наступного дня сама зводила доньку до лікаря, і нас відправили на лікарняний. До нежитю кашель додався і горло почервоніло.

Після прийому зателефонувала чоловікові, трохи пізніше зі мною зв’язалася свекруха. Вона запитала, чи може забрати онуку, коли на прийом ми вже потрапили, та лікування нам виписано.

– Не можете, – відповіла я.
– Не довіряєш?

– Ні. Ви мене вчора підвели. Як довіряти? Дочка видужає – ласкаво просимо! Поки що, вибачте, у дочки лікарняний.

Дочка одужала за тиждень. Сходили до педіатра, дали нам довідку для садка. Коли у черзі до педіатра сиділи, я чоловікові подзвонила.

Запитала його, на який день довідку брати, чи поїде дочка до бабусі. Чоловік матері зателефонував, а потім мені набрав.

– Не поїде! Мама її не візьме, це твоя провина, ти мамі не довіряєш,- сказав чоловік.

Моя провина, що довіри немає? Прийшло ж мені, просто так, на порожньому місці, в голову: навіщо це я довіряю свекрусі, не треба так більше робити!

Взяла довідку на наступний день, в садок сповістила, що донька прийде.

Коли додому приїхали, чоловік повідомлення мені написав. Він попередив мене, що мама незабаром приїде, внучку до себе візьме!

Звісно, я послала чоловіка якомога далі: довідку отримано, у садку на харчування поставили, раніше треба було думати, та нормально відповідати. Свекруха на півдорозі розвернулася і, додому поїхала.

Я й досі не знаю, чому ще не розлучилася! Мій чоловік – хороша людина, хороший батько, але якщо йдеться про його матір, то чоловік перетворюється на желе.

Свекруха добре про це знає, та постійно користується. Мені набридло так жити! Вічно у свекрухи то образи, то претензії! Чому вона не може нормально поводитися?

Невже вона не розуміє, що її поведінка стикає нас на постійні скандали? Що це за мати така, що не бажає сімейного щастя своїй дитині?

Поводить себе, як вередлива панночка – хочу, не хочу! Бісить! Як на неї можна вплинути, підкажіть?

КІНЕЦЬ.