Проблеми з чоловіком у мене виникли там, де їх ми і не чекали. Віктору 35 років, він на рік старший за мене. У шлюбі ми вже 10 років, і донедавна у нас все було добре. Чоловік у мене хороший, вихований, уважний і турботливий, і я вважаю, що все це заслуга його батьків. Але, саме через них у нас і почалися проблеми.

Мій чоловік дізнався, що його батьки не рідні. Вийшло це зовсім випадково, коли не стало його бабусі, і родичі почали ділити спадок, то тітка на емоціях видала, щоб Віктор не втручався, бо він тут ні до чого. Батькам тоді не залишалося нічого більше, як зізнатися, що він – прийомна дитина.

У його батьків довго не було своїх дітей, от вони і наважилися на усиновлення. Віктор був вражений почутим, і після цього він ще з більшою повагою почав ставитися до своїх батьків. Він був їм неймовірно вдячний за те, що вони врятували його від непростого життя в дитбудинку. Я все розумію, але ця його вдячність вже переходить всі межі.

Чоловік вважає, що тепер він у великому боргу перед своїми батьками. Він їм постійно допомагає. Його батькам 70 років, вони вже пенсіонери, але ніколи не бідували, завжди добре жили, достаток у них був, бо батько, мій свекор, займався в свій час бізнесом, який приносив тоді дуже непогані прибутки.

Оскільки вони все життя жили добре, то звикли нічого собі не відмовляти ні в чому. Ось тільки зараз вони пенсіонери, грошей не мають, бо бізнес закрився, а звичка шикарно жити залишилася. Тому їм підходить варіант із вдячним сином, який буде за все платити. А Віктор із радістю їм допомагає. Тим більше, вони просять невеликими сумами, але часто.

Мені прикро через це, бо чоловік приділяє більше уваги своїм батькам, ніж своїй родині. У нас росте шестирічна дочка. Нам про її майбутнє треба дбати.

Так, ми не бідуємо, гроші у нас є. Працюємо ми обоє, і заробляємо непогано. Просто прикро, що все так. До того ж зі свекрухою у мене стосунки теж не дуже добре складаються. І хоч вона ніколи не показувала, що погано ставиться до мене, але я це відчуваю на інтуїтивному рівні.

Наприклад, я помітила таку дивну річ, що як тільки я зустрінуся із свекрухою, то відразу з кимось з нас трапляється щось не дуже добре. То я захворію, то дитина, то у мене на роботі неприємності, то ще щось.

Через тиждень все само минає. Намагалася поговорити з чоловіком, але той вважає, що я себе накручую. Та й не вірить він у містику. Я сама не вірю теж, доказів також немає, але відчуваю і все. Тому звела спілкування з свекрухою до мінімуму. Тим більше, бабуся не сильно горить бажанням бачити внучку. Воно й зрозуміло – не рідна кров.

Натомість моя мама завжди готова посидіти з онукою. Ніколи грошей не просить, усе намагається сама крутитись. І на зуби збирає, і на холодильник, і все у неї виходить без нашої допомоги. А свекрам тільки дай і дай – кінця-краю цьому не видно.

Я вже казала чоловікові, що не гарно виходить, коли ми допомагаємо одній мамі (його), і не допомагаємо іншій мамі (моїй).

А він мені відповідає, що це величезна різниця, і що наших батьків навіть порівнювати не можна, бо його батьки не рідні, і вони не зобов’язані були про нього дбати.

А ви що думаєте з цього приводу? Віктор перебільшує роль прийомних батьків у його долі чи вони зробили велику справу і він повинен завдячувати за це їм усе життя?

Джерело