Це сталось ще кілька років тому. Тоді мій брат Сергій вирішив виїхати на заробітки за кордон і попросив мене, свою сестру, продати квартиру, яка належала нам обом, а вторговані гроші розділити між нами.

Попри те, що я заздрила Сашковим досягненням, я відчувала себе переповненою відповідальністю за таку значну операцію.

Сергій був рішучим у своєму рішенні й вже планував виїхати через два дні, залишивши мене із завданням продати квартиру.

Відчуваючи занепокоєння з приводу всього процесу, я запропонувала Сергію зайнятися угодою самостійно або звернутися за допомогою до агентства нерухомості.

Однак він наполягав, що довіряє мені найбільше і вважає мене єдиною людиною, на яку може повністю покластися. Він запропонував мені винагороду за мої зусилля, але я вагалася, не знаючи, як впоратися з такою відповідальністю і відчуваючи себе перевантаженим іншими зобов’язаннями.

Саша передав мені теку з усіма необхідними документами та дав інструкції щодо подальших дій з продажу. Він запропонував почати торги з трьох з половиною мільйонів і потенційно знизити ціну до трьох мільйонів триста тисяч.

Хоча я була вдячна йому за пропозицію компенсації, я розривалася між почуттями образи й здивування від думки, що мені заплатять за допомогу моєму рідному братові.

Коли Сергій пішов, я тримала ключі від квартири в руці, обмірковуючи ситуацію. В голові промайнула думка – якби у мене були кошти, я б купила квартиру сама.

Рішення Сергія виїхати на заробітки за кордон і його довіра до мене в питанні продажу відкрили можливість, на яку я не розраховувала.

Рішення, яке мені довелося прийняти, полягало не лише в тому, щоб впоратися з продажем, але й у тому, щоб замислитися над справжньою цінністю сім’ї, довіри та майбутнього, яке чекало на нас обох попереду.

КІНЕЦЬ.