Мої батьки розлучилися, коли мені було 17 років. На той момент я вже вступила до інституту і не відчула на собі якихось мінусів від їхнього розставання. Я продовжувала спілкуватися і з мамою, і з татом, просто вони тепер жили окремо без взаємних образ та звинувачень.

Протягом року у батьків з’явились нові другі половинки. Не можу сказати, що мені подобалися вітчим і мачуха, але мамин вибір хоча б можна було зрозуміти. Вітчим поводився спокійно і порядно, не намагався мені нав’язуватися, але виявляв повагу, як до дочки своєї дружини.

Натомість татова пасія виявилася справжньою істеричкою і, здається, любителькою міцних напоїв. Вона і на тверезу голову репетує на всю горлянку і посилає всіх «на небо за зірочкою», а вже коли вип’є, зовсім кидається на людей з кулаками.

Кілька разів і мені від неї прилітало на спільних святах. Я, звичайно, теж відповідала у відповідь на випади мачухи. До речі, вона жодного разу не просила вибачення за свою поведінку.

Нині я зібралася заміж. Ми з коханим вирішили не влаштовувати великий бенкет, а зібрати тільки найближчих для нас людей. Звичайно, ми покличемо своїх батьків і буквально кілька друзів.

При цьому ми домовилися, що моїх батьків ми запросимо без нових других половинок. Зрештою, це – моє весілля, а вітчим і мачуха – зовсім чужі мені люди.

Коли я розповіла про своє прохання матері, вона спокійно погодилася. Вітчим розуміючи, кивнув і обіцяв не ображатися. Батько спочатку теж погодився, але вже за кілька днів передзвонив і заявив, що без своєї дружини до мене на весілля не прийде.

Я відразу зрозуміла, звідки вітер дме, – це його благовірна влаштувала черговий скандал через те, що її не запросили.

– Аня тепер – частина нашої родини, я без неї не прийду, – сказав тато.

– Але мені вона – ніхто. Чому я повинна йти на поводу у твоєї дружини? Мама, наприклад, без проблем погодилася не брати свого чоловіка, – зауважила я.

– А я без Ані не піду! – заявив мені батько.

– Невже ти хочеш зіпсувати мені свято? Ти забув, як на Новий рік твоя Аня накинулася на мене з кулаками? – нагадала я.

– Це було лише один раз, тепер все буде по-іншому, – запевнив мене тато.

– Загалом, далеко не один раз. Вибач, я не хочу переживати через мачуху на власному весіллі й думати про те, що може влаштувати твоя дружина в нетверезому стані, – сказала я.

– Отже, на мене теж не чекай. Або запрошуй нас удвох з Анею, або нікого. Це моє останнє слово, – сказав тато.

Ні мої сльози, ні вмовляння на батька не вплинули.

Тепер я ніби стою на роздоріжжі. Звичайно ж, я хочу, щоб мій рідний тато прийшов до мене на весілля. Але бачити мачуху я не хочу, тому що вона здатна зіпсувати будь-яке свято. І що мені тепер робити? Як вмовити батька прийти без своєї коханої Ані?

КІНЕЦЬ.