Мій батько, який був старший за маму на 35 років, залишив мені по дарчій три квартири у Львові. Мама вийшла заміж 18 років тому вдруге, народила мою сестру. І тепер мама просить подарувати одну з моїх квартир меншій сестрі. Мамин другий чоловік свого нічого не мав і живе з мамою в квартирі мами. Тому вона й турбується про житло для моєї сестри

Мій батько, який був старший за маму на 35 років, залишив мені по дарчій три квартири у Львові. Мама вийшла заміж 18 років тому вдруге, народила мою сестру.
І тепер мама просить подарувати одну з моїх квартир меншій сестрі. Мамин другий чоловік свого нічого не мав і живе з мамою в квартирі мами. Тому вона й турбується про житло для моєї сестри.
Я розумію маму. Вона хвилюється за свою другу доньку, бо її чоловік не залишить їй у спадок нічого. Але мені ця ситуація здається несправедливою.
— Ти ж розумієш, доню, — мама сидить навпроти мене і буравить мене поглядом.
– Це ж твоя сестра. Рідна душа. Хіба тобі важко? Навіщо тобі три квартири?
Я мовчу, дивлюся у вікно. У дворі бігають по залишкам снігу діти, бабуся з песиком повільно переходить дорогу. Відколи мама завела ці розмови, я багато думаю.
— Мамо, я розумію, що ти турбуєшся про Іванку. Але ці квартири залишив мені тато. Він спеціально оформив дарчі, щоб у мене було житло. Якби він хотів поділити майно і на мою сестру, то зробив би це ще тоді.
— Ти думаєш тільки про себе!
— Мамин голос дрижить.
— А якщо раптом щось трапиться? Якщо зі мною щось, а сестрі не буде куди подітися?
Я мовчки вдихаю. Так, питання майбутнього сестри мене теж турбує, але невже це має бути тільки моєю відповідальністю?
— А чому тато твоєї другої доньки не подбав про неї? Чому я маю це робити? — запитую врешті.
Мама опускає очі.
— Ти знаєш, у нього нічого немає, він сам зі мною живе в моїй квартирі все наше життя.
— Але ж у нього є руки, ноги, можливість працювати. Я не розумію, чому питання житла для сестри має вирішуватися за мій рахунок.
— Бо ти маєш більше!
Я дивлюся на неї й розумію, що тут справа навіть не в сестрі. Тут справа в мамі. Вона не хоче відчувати провини за те, що не змогла забезпечити другу доньку так, як тато забезпечив мене. Але хіба це моя проблема?
Якщо я віддам одну з квартир, я втрачу не просто житло, а частину того, що залишив мені тато. Я відчуваю, що це неправильно, але й відмовити мамі важко.
Що б ви зробили на моєму місці? Як правильно вчинити?