Мій батько весь час соромився моєї мами, мовляв, вона не була на його рівні, але незабаром жuття nоставило все і всіх по місцях.

 

Мама рано вийшла заміж за тата, їй тоді було лише 18 років. Вона встигла закінчити лише училище, була швачкою. Але попрацювати за професією їй так і не вдалося, бо вона народила мене, а за три роки мою сестру. Весь час вона приділяла мені та сестрі, нашому вихованню.

Батько був старший за маму на 6 років, він закінчив престижний ВНЗ, працював у хорошій компанії. Але я почала помічати ще з дитинства, що тато соромиться моєї мами. З роками це тільки посилювалося, він навіть не приховував своєї зневаги.

Він казав мамі, що вона нічого в житті не досягла, що вона в інтелектуальному плані просто нуль, жодної розумної книжки не прочитала. Мама виправдовувалася, що вона не мала часу, вона обіцяла, що зміниться і буде розумною, щоб бути на рівні з чоловіком. Але тато тільки сміявся їй у вічі і казав, що вона ніхто і ніколи не буде на його рівні.

Жодної підтримки з боку батька не було, але у мами було сліпе кохання. Він її не шанував, а потім і принижував. А вона приймала його позицію та з усім погоджувалася. Якось, тато заявив, що знайшов собі іншу жінку, набагато освіченішу та інтелігентнішу. Він пішов до неї.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩