У мого тата батьки завжди жили в селі. Вони — мої бабуся та дідусь і я мушу їх любити попри все, але аж ніяк не виходить. Справа в тому, що у моїх бабусі та дідуся три сини.

Мій тато середній з них, жили вони в селі. Скільки себе пам’ятаю, жодних вихідних мій тато не проводив удома з нами із сім’єю. Щовихідних він їздить до села, щоб допомагати батькам.

Нещодавно дідуся не стало і ситуація ще більше посилилася. Більшість сварок у нашій родині відбувається саме через село. Батько їздить туди витрачає бензин, купує продукти.

При цьому отримує зовсім невелику зарплатню. Ще й у мами на це гроші просить. Бабуся, звичайно, це не відшкодовує і не цікавиться.

Тато багато грошей вкладає у ремонт цього сільського будинку. Хоча за заповітом діда дім відійшов батьковому старшому братові. Загалом, безглузді витрати.

І справа здебільшого і не в грошах, а просто дуже шкода тата. Він уже не молодий (майже 50 років). Від важкої фізичної роботи підривається здоров’я, а крім неї є ще й робота на заводі. Він дуже постарів останнім часом.

Мені шкода, що в моєму дитинстві ми майже ніколи не збиралися разом, тільки на Новий рік. Та й то тато 31 грудня їде спочатку до села, а додому лише увечері приїжджає.

При цьому я відчуваю, що йому важко. Він тільки ляже відпочити, дзвонить бабуся і починає його звітувати за те, що довго не їде. Каже, що справ багато накопичилося.

Не знаю, як це все припинити. Бабуся за характером дуже важка людина. Якщо що, то образиться і навіть проклясти може. Вона через сварку зі своїм татом кілька років не розмовляла, і батько її помер, так із нею і не помирившись.

КІНЕЦЬ.