Михайло завжди вважав себе загартованим водієм вантажівки. Проїздивши багато тисяч кілометрів, він зіткнувся з багатьма труднощами, але цей день видався зовсім несподіваним. Вкотре ганяючи по шосе, він помітив маленьке кошеня на узбіччі. Він не міг проїхати повз.

Загальмувавши, Михайло вийшов з вантажівки. Кошеня м’яко муркотіло, коли Михайло взяв його на руки. Але коли водій розвернувся до машини, його очам постала порожня дорога. Вантажівка зникла.

– Неможливо! – прошепотів Михайло.

Раптом з найближчих кущів з’явився хлопець.

— Вибачте, ви не бачили вантажівки? Її щойно викрали! Юнак кивнув, вказуючи на дорогу.

— Он туди, за поворотом. Я бачив, як хлопець у чорній куртці викрав вашу машину. Швидко подякувавши юнакові, Михайло побіг зазначеним напрямком, тримаючи кошеня в руках.

На наступному повороті він побачив свою вантажівку. Машина була припаркована біля невеликої крамниці, а поруч стояв чоловік у чорній куртці, курячи цигарку.

Наблизившись до нього впритул, Михайло крикнув: — Гей, це моя вантажівка! Чоловік обернувся з подивом.

– Твоя? Я думав, ти її покинув. Та ще й із таким кошеням у руках стоїш.

— Не бреши тут! – сказав Михайло.

– Віддай ключі! Чоловік засміявся.

— Гаразд, ось твої ключі, — сказав він, простягаючи їх Михайлові.

— Мені просто треба було підвезти свою дівчину.

Твоя машина була першою-ліпшою. Вибач. Михайло зітхнув з полегшенням, взяв ключі та підійшов до вантажівки. Кошеня муркотіло, ніби розуміючи, що все обійшлося.

— Сьогодні я знайшов не тільки тебе, а й пригоди, — прошепотів Михайло, гладячи кошеня.

— Тепер у нас буде що згадати.

КІНЕЦЬ.