Міша сидів у машині і зосереджено дивився у вікно. Між брів він зібрав неабияку складку і далі вони вже не хмурилися, а дуже хотілося.

Дружина, яка була за кермом, іноді кидала на Мішу косі погляди і крадькома зітхала. Вона знала, що турбує її чоловіка, але допомогти йому ніяк не могла.

Подружжя їхало в гості до мами Ірини. Жила мама в селі і мала своє велике господарство, яке вела міцною рукою.

Свого зятя мама Ірини вважала кволим і хворобливим і ставилася з усією жіночою співчутливістю, яка пудовою гирею падала на самолюбство Михайла.

При першому знайомстві теща Михайла, що мала гренадерськими плечами, так обійняла майбутнього родича, що примудрилася в запалі почуттів зламати йому два ребра. Міша спочатку навіть подумав, що це таке завуальоване попередження не лізти зі своїм курносим рилом у їхню повнокровну родину.

– Та що ти! Мамі ти дуже сподобався, просто вона раніше в мене молот метала, була найкращою на курсі, – заспокоїла Михайла наречена, яка прийшла відвідати нареченого в лікарні.

З того часу теща намагалася зятя обіймати акуратно, а Міша поруч із цією сильною жінкою стабільно відрощував по півметра комплексу неповноцінності за раз.

Найгірше ставало, коли доводилося їхати до тещі у гості. Міша щиро хотів допомогти жінці по господарству, він же зрештою мужик, але все постійно закінчувалося якимись травмами різного ступеня важкості.

Хотів віднести їжу поросятам – потягнув спину, вирішив допомогти з поливом городу – промок і застудився, хотів прибити полицю – впустив на ногу спочатку полицю, а потім на іншу ногу молоток.

Коли Міша взяв у руки сокиру, щоб нарубати дров для лазні, дружина з тещею влаштували спринтерський забіг, відібравши знаряддя праці з рук Михайла раніше, ніж він встиг щось собі aмпyтувати

– Ну, не твоє це, зятю, не твоє. Кожному своє. Я ось у твоїх комп’ютерах нічого не розумію, – намагалася втішити Михайла теща, але він все одно не був в настрої.

Він ж не панночка, щоб ходити подвір’ям і квіточки нюхати, поки дружина з тещею працюють! Але й не клінічний ідіот, щоб не розуміти – від його спроб допомогти він максимум нагуляє собі грижу.

Ось і зараз він їхав у гості до тещі і хмурився від краєвиду за вікном. Ніхто Міші не ставив у провину, що працівник він – ніякий, але про себе Михайло і так чудово все знав.

А Михайло намагався виправити становище. Записався в спортзал, дивився різні навчальні відео в інтернеті, але після спортзалу йому довелося лежати під крапельницями, а відео давали тільки теоретичні знання, які Михайлу ніяк не вдавалося застосувати на практиці.

От і їхав Міша до тещі, розуміючи, що поки дружина допомагатиме мамі, він з найкориснішого може тільки під ногами у них не плутатися.

Теща зустріла дочку та зятя з широкою усмішкою та щирими сльозами радості на очах. Після міцних обіймів доньки та акуратних зятя теща повела мандрівників до стола.

Під час обіду теща розповідала про своє життя-буття, скаржилася Ірині, що сусід, собака страшний, наклюкався і примудрився своїм трактором поламати паркан.

– І його навіть не змусиш поправити! Його Таня, дружина котра, як побачила, що чоловік учудив, так швиденько йому струс і оформила від усієї повноти почуттів. Тепер обидві чекаємо, коли його лікарі з лікарні випустять, – жваво розповідала теща, не забуваючи приносити на стіл все нові та нові тарілки з їжею.

Після обіду теща витягла Ірину дивитися якийсь новий сорт аґрусу, а Михайло залишився наодинці зі своїми комплексами та тяжкими думами.

У гостях у тещі Міша почував себе котом: його годували, легенько тисали, а він нічого корисного не робив, навіть не муркотів.

Раптом у Михайла задзвонив телефон, комусь він знадобився по роботі навіть у відпустці. А якщо знадобився, то там якісь проблеми. Міша зітхнув і відповів на дзвінок.

– А якого біса ти взагалі туди поліз? Не можеш сам – найми спеціаліста! Коли вже головою думати почнеш? Відключай все та шукай майстра, поки у вас там взагалі все мідним тазом не накрилося!

Закінчивши вичитувати чергового недалекого ентузіаста, Михайло втомлено тримався за голову. Що це за люди? Ти хто? Менеджер? Так якого верблюда ти в щиток електричний лізеш?! Кожен має займатися своєю справою!

Кожен повинен займатися своєю справою… Міша ще кілька разів повторив цю фразу, ніби намагаючись розжувати її й видавити якийсь сенс, що промайнув. Точно! Кожен має займатися своєю справою!

Через дві години Ірина зітхнувши випросталась і відклала сапку. Її увагу привернув якийсь дивний звук із боку воріт. Поруч із сусідньої грядки привстала Ірина мама і теж чуйно прислухалася.

– Як би зять знову щось не учудив, – сказала теща і вони з Іриною не змовляючись рвонули до джерела звуку прямо через город, перестрибуючи грядки як олімпійські чемпіонки з перебігу з перешкодами.

Біля воріт, що перебували в жалюгідному стані, стояв Михайло і якісь мужики. Розмова точилася явно ділова. Ірина з тещею хотіли підійти з розпитуваннями, але Михайло одним жестом зупинив жінок, даючи зрозуміти, що втручатися не треба.

— Бач, як грізно гиркає, я й не знала, що він так уміє, — шанобливо сказала теща.

– Він ще й не так уміє, – хмикнула Ірина, яка бачила дружину під час його робочих переговорів.

Міша в цей час уже перестав говорити з мужиками, вони вдарили по руках і машина з мужиками запилила вдалину, а Міша попрямував до своїх жінок.

– Завтра приїдуть, виправлять паркан, я домовився. І ще завтра приїде пара товаришів. Встановимо у вас на городі автополив, а то на дворі двадцять перше століття, а ви з лійками та відрами бігаєте. До речі, тещенько, якщо ще чогось по господарству треба зробити, ви мені надвечір список напишіть, все влаштуємо, — промовив Михайло, і вигляд він при цьому мав дуже діловий, таким його теща ще не бачила.

Помітивши насторожений погляд двох пар очей,  Михайло одразу запевнив своїх жінок, що сам геройствувати не буде, бо на нього ліків не напасешся.

До кінця тижня паркан був зроблений, автополив працьовито зрошував рослини і створював веселку, в будинку все було полагоджено, а на Гриші не було ні подряпини. Теща і дружина однаково яскраво сяяли, одна від радості, друга від гордості.

– Кожен має займатися своєю справою, Ірочко. А я в тебе хто? Керівник! Тож мені важливо вміти організувати роботу! — підняв палець Міша. А потім додав: – Ну і знайти грошей, щоб цю роботу сплатити.

КІНЕЦЬ.