Леся з братом Михайлом жили в одному селі. Леся була старшою.

Почалося все після весілля Михайла. Він привів у будинок матері, Марії Павлівни, дружину Галину – молоду дівчину, девʼятнадцять років всього їй було.

Вона була не по роках розумна і працьовита. Не боялася жодної роботи.

Одразу після переїзду до чоловіка влаштувалася працювати прибиральницею.

Леся тоді посміювалася, що це все, на що вона здатна. Але в той час і ця робота була хорошою можливістю, іншої просто не було.

Поприбирала ввечері, і вільна аж до наступного вечора. Гроші платили, а роботи на дві години всього. Сама ж Леся працювала у школі вчителькою молодших класів…

…Якось Галя попросила Михайла город виорати. Місця багато, а земля пустує. Та й часу у неї вільного повно.

Марії Павлівні було ніколи займатися городом і хазяйством, та й не любила вона все це…

Приїхала вона колись до чоловіка з міста і не знала сільського життя.

Марія Павлівна працювала фельдшеркою у їхньому невеличкому селі, і часто затримувалась на роботі. Її могли викликати навіть вночі.

– Робіть все, що вважаєте за потрібне, – махнула вона на дії сина з невісткою рукою.

Леся тільки посміювалася з того всього.

Але восени Галя з Михайлом зібрали хороший урожай, та й усе літо свіжі овочі їли й зелень.

А врожай у них вийшов більший, аніж в Лесі. У тієї дві грядки з огірками та цибулею, а у Галі он, цілий город!

Леся взялася за чоловіка – сказала навесні свій город весь виорати.

А Галя наступної весни ще й квіти розводити почала. Краса біля будинку, доріжки виклали гарні, альтанку поставили, кущі смородини по периметру ділянки…

– Теж хочу таке! – знову Леся почала своєму чоловікові виказувати.

Михайло будинок відремонтував. Краса і всередині та зовні. Гарний паркан зробили. Марія Павлівна за сина з невісткою радіє. Та й сама у цьому будинку ж живе.

– Хочу так само! – Леся не хотіла відставати від молодшого брата.

– У нас грошей немає! – обурився її чоловік Микола. – Дітей вивчити он треба!

– Хочу таке саме! – не вгавала Леся. – Ми що гірші за цих молодих?! В нас буде краще.

Взяли вони кредит. Усе зробили.

Аж тут на тобі. Леся зайшла до брата в гості, глянула на стіну й очі вирячила від побаченого!

Михайло величезний телевізор купив на всю стіну!

Леся аж почервоніла, як побачила таке диво.

– Хочу таки самий, а краще ще більший! – заявила вона вдома чоловікові.

Микола купив. Через місяць, але купив таки…

А тут знову новина! Михайло машину купив. І не просту, а справжнього джипа.

– Хочу! – сказала Леся Миколі. – Хочу і все!

Якби Михайло літак купив, то й літак був би потрібен сестрі… Але обійшлося без цього…

…І от Галя придумала бізнесом зайнятися. Коли син уже навчався у школі, через інтернет курси пройшла. Оформила усі документи. Гроші від держави одержала. Закупила обладнання, знайшла приміщення.

Бізнес пішов добре. У селі не було пекарні, хліб привозили із сусіднього міста.

А у Галі окрім хліба багато всього – булочки, пиріжки, печиво й тістечка. Все свіженьке, смачненьке. А ще й торти на замовлення! Охочих багато виявилося…

– Хочу, – знову сказала Леся чоловікові. – Хочу і все, щоб ми теж чимось займалися. Магазин відкрию, печиво з міста возитиму. Ось тоді вони у мене знатимуть…

Сказала й зробила. Звертатися до брата та його дружини за порадою не захотіла.

Вона ж старша, що їй там випитувати у молодшого?

Замість допомоги від держави вона знову набрала кредитів.

Пішла торгівля, от тільки кредити оплачувати треба. Весь прибуток ішов на їх погашення, навіть часом і не вистачало.

Та й печиво не завжди свіже траплялося. Леся намагалася якнайдешевше купити, а дорожче продати.

Люди почали скаржитися, а потім і перестали в її кіоск заглядати. Бізнес провалився. Кредити залишились. Тільки ще й заздрість залишилася…

Леся не могла спокійно спати і їсти. У дітей, які поїхали в місто і завели свої сім’ї, виникли проблеми. Вони просили допомоги у батьків.

А синові ж своєму Петру, Михайлі з Галиною квартиру купили. А вони що гірші?! Їм теж обов’язково так треба.

– Треба! – знову вирішила Леся.

От тільки чоловікові це вже давно не подобалося.

– Вони самі працюють, я не залізний усі твої забаганки виконувати. А син Михайла сам заробляє, виплачує за квартиру. Вони просто з першим внеском допомогли. Я більше грошей не дам!

– Я сказала треба, значить треба!

Леся намагалася щось робити, але чоловік махнув на все рукою. Йому набридли кредити, набридли постійні “треба” й «хочу”.

Він хотів простого спокійного життя. І без його допомоги Леся нічого не змогла вдіяти…

А потім вона дуже образилась на родину Михайла. Хтось же ж має бути винен.

Бо не допомогли, не порадили, не підтримали! Бо вони зажерлися!

Так одного разу братові Леся й сказала.

– Та ти ж нічого не просила і не питала! – здивувався той. – Всім тільки й казала, що ви краще все робите й знаєте. А навіщо в чужу родину лізти? У вас же ж все добре. А ми просто живемо, як вважаємо за потрібне….

Відповідь Лесю не задовольнила.

– Могли б і порадити! – вигукнула вона.

– Зазналися! Зажерлися!

‐ Тобі радити? – засміявся Михайло.

– Та ти ж тільки сміялася з нас і плітки по селу різні про нас розпускала!

…Так і живе Леся з образою на молодшого брата. Навіть із чоловіком через це, чи не щодня свариться.

А Галя з Михайлом тільки й дивуються. І що тій Лесьці в житті не вистачає?