Михайло повернувся додому після довгого робочого дня і побачив біля вхідних дверей квартири свою сестру Олену з валізами.

Вона приїхала без попередження разом зі своїм чоловіком Іваном та двома дітьми – Ольгою та Миколою.

– Привіт, братику! – радісно вигукнула Олена і підійшла обіймати брата.

– Були проїздом біля тебе та вирішили до вас заїхати на пару днів!

Михайло був дуже здивований несподіваним візитом, але намагався не показувати цього родичам:

– Ну що ж, заходьте, звісно до квартири вже, раз приїхали. Радий вас бачити усіх разом.

Уляна, дружина Михайла, яка повернулася з роботи пізніше за годину, зустріла непроханих гостей більш стримано, хоча теж постаралася бути гостинною.

Лише їх діти були раді родичам, особливо Микола, який відразу порозумівся з молодшим сином господарів.

Здавалося, все наче було добре, поки наступного дня Олена з чоловіком не вирішили влаштувати невелику зустріч для своїх старих друзів, які мешкали неподалік сім’ї брата.

Не спитавши дозволу у господарів квартири, в якій ніби випадково з’явилися, просто взяли і запросили ще декількох своїх знайомих.

Переступивши поріг квартири та зрозумівши, що в них ще додалося гостей, про що їх ніхто не попередив і не запитав, подружжя переглянулося. Вітальня була заповнена незнайомими людьми, які голосно розмовляли, сміялися та палили просто в кімнаті.

Михайло, намагаючись не сердитися, протиснувся у свою вітальню і підійшов до сестри:

– Оленко, вибач, а це хто взагалі? Що це за люди у нашому домі?

– О, це наші друзі, Михайле, не хвилюйся, ми з ними зі студентських років не бачилися, – байдуже відповіла жінка.

– Я розумію, що ви хочете зустрітися і поспілкуватися за цей час, але це наша квартира. Ви не можете так просто сюди впускати якихось всіх ваших знайомих, – обурилася Уляна, вирішивши втрутитися.

– Та гаразд вам дутися вже! Що у цьому поганого такого? Люди прийшли поспілкуватись, хіба це погано? В нас час і так непросто усім живеться, – мовив чоловік Олени.

Проте Михайло й далі продовжував стояти на своєму. Він був обурений поведінкою родичів:

– Ні, це неправильно, я вважаю. Ви мали спочатку спитати нас!

– Ти перебільшуєш дуже все! Усі дорослі люди, ніхто нічого поганого не зробить, – продовжив чоловік Олени, який знову втрутився у розмову. – Ми потім усе приберемо після гостей, – аж розсердився той.

Михайло хоч і пішов разом із дружиною на кухню, але це йому все зовсім не сподобалося.

Вечірка тривала, і шум ставав все гучнішим і гучнішим. Один із гостей випадково розбив велику красиву вазу, що стояла на полиці.

Це стало останньою краплею для Уляни. Вона вийшла з кухні і підійшла до зовиці з чоловіком:

– Я прошу вас припинити поводитися, як вдома, тут!

– Уляночко, ну що ти роздмухуєш з мухи слона? Ваза ж дешева була, нічого особливого в ній не було, – Олена спробувала заспокоїти господиню квартиру.

Проте Уляна вже не могла стриматись. Вона вирішила висловити все, що думала з цього приводу:

– Справа не лише у вазі! Ви зовсім не шануєте нас! Хто вам дав право приводити сюди без дозволу в чужу квартиру своїх знайомих? Чому ми маємо терпіти все це?! Це зовсім не нормально, з вашої сторони.

– Цілком згоден. Будь ласка, попросіть гостей піти додому, досить все! – Михайло підтримав дружину.

Друзі гостей почали обурюватись, вважаючи, що їм не дали змоги відпочити як слід і господарі квартири зовсім не добрі люди.

– Ну і рідня у вас, звісно, – сказала одна з жінок. – Може, краще в кафе поїдемо? Не хочеться більше слухати ці всі докори від сторонніх людей.

Михайло з дружиною не змогли стриматись. Почалася суперечка.

На щастя, все швидко заспокоїлося.

Михайло з Уляною запропонували гостям залишити їх квартиру, а разом із ними поїхали й Олена з чоловіком.

Та непрохана родина повернулася за кілька годин. Виглядали вони засмученими та похмурими ситуацією, яка відбулася.

Олена таки відразу спробувала вибачитися перед братом і невісткою за свій вчинок і їх непроханих гостей:

– Вибачте нас, Михайле та Улянко. Ми справді вчинили якось не гарно, я розумію це цілком. Просто хотіли весело провести час і не подумали навіть про те, щоб спитати дозволу.

Михайло з дружиною стояли мовчки, дивлячись на сестру з чоловіком. Вони відчували якесь змішане розчарування та втому.

Після того, що сталося, їм хотілося лише одного – тиші та спокою.

Однак, незважаючи на те, що сталося, вони розуміли, що це їхні родичі, і не гарно буде, якщо вони й далі будуть докоряти їм, адже якось таки вже порозумілися.

– Гаразд, – нарешті промовив Михайло, важко зітхнувши. – Ми пробачимо вам, але тільки за однієї умови.

– Якої умови? Дуже цікаво, – схвильовано запитала Олена.

– Більше жодних сюрпризів, – твердо промовив брат. – І в жодному разі не запрошуйте нікого без нашої згоди. Домовились?

Чоловік сестри кивнув головою у відповідь. Він розумів, що вчинив негарно, але тепер хотів виправити становище.

– Звісно, ​​домовилися, – тихо відповів чоловік. – Вибачаємося ще раз. Більше такого не повториться.

Після цих слів атмосфера у квартирі стала трохи спокійнішою і всі заспокоїлися. Уляна відразу запропонувала всім сісти за стіл та випити чаю.

Діти, бачачи, що батьки помирилися, відразу приєдналися в компанію до дорослих. За чашкою чаю розмови поступово повернулися до повсякденних тем.

Виявилося, що Олена з чоловіком планували переїзд до іншого міста, тому їм було важливо побачитись з друзями, яких давно не бачили.

Ця новина трохи пом’якшила ставлення Михайла та Уляни до того, що сталося.

Наступного ранку, коли діти пішли до школи, а Уляна вирушила на роботу, Юрій вирішив поговорити з Оленою на одинці.

– Послухай мене, Оленко, я радий, що ви приїхали, – почав він. – Але нам потрібно встановити деякі правила. Ваша свобода закінчується там, де починається наш простір. Розумієш мене?

– Так, звичайно, брате, чудово розумію, – кивнула у відповідь сестра, натягнуто посміхнувшись. – Я пам’ятаю, що ми – у гостях.

– Тоді ми будемо раді бачити вас у себе в гостях і надалі.

Наступного дня гості люб’язно попрощалися з господарями і поїхали додому.

Ввечері Михайло зателефонував своїй сестрі, щоб поцікавитися, як вони доїхали додому, та чи добре все в них, але вона не брала телефон. Раз подзвонив, другий, але ніхто не відповідав.

Джерело