Михайло поспішав у справах, коли до нього підійшла жебрачка-бабуся, і він остовпів, побачивши сережки у її вухах

Михайло вже серйозно запізнювався на важливу нараду. Хоча він володів миллионами, залишався пунктуальним і відповідальним. Йому завжди було важливо дотримуватися обіцянок і демонструвати приклад своїм підлеглим.

Але цього разу все пішло не так: розкішна машина несподівано заглухла серед засніженої дороги, а телефон, як на зло, повністю розрядився.

Чоловік вийшов із автомобіля, озирнувшись у пошуках найближчого кафе чи будь-якого іншого місця, де можна зарядити телефон. Ситуація була неприємною, навіть для багатія.

Навколо панувала метелика, а вулиця виглядала пустельною. Жодного кафе чи закладу не було видно, лише старий продуктовий магазин із вивіскою, яка нагадувала про минуле століття.

Михайло розчаровано зітхнув, натягнувши комір свого дорогого, але не надто теплого пальта і почав неквапливо йти вдоль дороги, намагаючись зігрітися. Він рідко носив теплу одежу, адже більшу частину години проводив у комфортному салоні свого авто.

Несподівано перед ним у хуртовині виринула бабуся. Михайло спочатку навіть не помітив її, аж поки вона не наблизилася. Старенька щось уважно розглядала на екрані свого маленького телефону, який виглядав так, ніби його виготовили ще у 90-х. Незважаючи на свій поспіх і роздратування, чоловік вирішив звернутися до неї:

— Бабусю, ви не могли б мені допомогти? Чи можна з Вашого телефону викликати таксі? Моя машина затихла, а телефон розрядився, — попросивши Михайло з легким сумнівом.

Старенька подивилась на нього прискіпливим поглядом. Михайло вже подумки уявив, як вона почне відмовляти або запідозрити в ньому шахрая.

Але бабуся несподівано усміхнулася, витягла телефон і простягла його чоловікові. Михайло з полегшенням взявши трубку і одразу набравши номер водія, який іноді підміняв його особистого шофера. Після короткої розмови він повернув телефон, а разом із ним вручивши бабусі кілька великих купюр.

— Дякую вам, бабусю. Це вам на їжу, — сказав він із вдячністю.

Старенька, дякуючи, почала ховати телефон та гроші у свою торбинку. Вдруг сильний порив вітру зірвав платок із її голови. Михайло підхопив її, але, повертаючи, помітив у вухах бабусі незвичайні сережки. Вони привернули його увагу: біля прикрас були великі зелені камінці, обрамлені витонченими срібними крильцями. Михайло завмер. Ці сережки здавались йому знайомими, але він не міг згадати, звідки.

В цей момент поруч зупинилася машина. З неї вискочив Василь, його водій, який одразу ж затягнув начальника біля тепла авто.

— Що ви так довго стоїте на морозі? Застудитися можна! — бурчав Василь, сідаючи за руль.

Михайло назвав адресу призначення, але все ще перебував у задумі. Сережки не виходили з голови. Він намагався пригадати, де міг бачити подібне прикрасу. Поки вони доїжджали до офісу, Михайло поринув у мемуар, але нічого конкретного так і не згадавши. Робота швидко відволікла його: накопичилося чимало справ, які потребували негайного вирішення.

Втомлений і виснажень, він повернувся додому пізно ввечері. Тієї ночі йому приснився чудовий сон. Михайло побачивши свою прабабусю — ту, яку пам’ятав лише з дитячих фотографій та старих сімейних історій. У сні вона посміхалася і дивувалася на нього.

Але найголовніше: у її вухах були ті самі сережки із зеленими каміннями та крильцями. Прабабуся сказала йому, що ця прикраса була фамільною реліквією, яку їхня батьківщина втратила ще до війни.

Віщі сни про старовинні сережки
Михайло прокинувся весь біля поту, не одразу розуміючи, де знаходиться і що сталося. Дивний сон про сережки, який переслідував його кілька днів тому, вже майже забувся. Однак через тиждень він наснився знову, залишаючи після себе відчуття тревоги та непоясненої напруги. Чоловік був розгублений: чому цей сон здається таким реальним і чому він не може позбутися думок про нього?

Спершу Михайло намагався ігнорувати свої переживання, пояснюючи це втомою та надмірною напругою на роботі. Але згодом думки про сережки ставали дедалі більш нав’язливими. Він вирішив шукати відповіді. Перегортаючи старі сімейні альбоми, він сподівався знайти хоч якусь підказку. Спершу йому здавалося, що це марно, бо серед архівів не було нічого, що б пояснювало його сні. Але, нарешті, він натрапив на старе чорно-біле фото.

На знімку була молода дівчина з довгими волосами, акуратно заправленими за вуха. Михайло придивився і застиг. У вухах дівчини виднілися ті самі сережки, які переслідували його уві сні.

Дівчиною на фото була його прабабуся Ангеліна, про яку у батьківщині згадували рідко. Фотографія була зроблена ще до війни, а сережки, як виявилося, були її улюбленим прикрасою. Чоловіка охопило хвилювання. Де вони взялися у тієї старенької жінки? Чи це просто дивний збіг?

Життєва мудрість: чого нас вчить ця історія?
Наступного дня Михайло вирушив на ту саму вулицю, де кілька тижнів тому зустрів стареньку. Цього разу він вирішив нічого не залишати на волю випадку. У своєму авто він провів майже весь день, уважно вдивляючись у перехожих. І під вечір удача нарешті йому посміхнулася: у заметілі з’явилася та сама бабуся.

Михайло швидко вибіг із машини й підбіг до неї. Він привітався, зрадівши, що старенька його впізнала. Вона лагідно посміхнулася й уважно вислухала розповідь Михайла про його сни й те, що він дізнався про сережки. Бабуся деякий час мовчала, а потім зняла сережки зі своїх вух і простягнула їх чоловікові.

— Ви навіть не уявляєте, який у мене був сон напередодні, — тихо сказала вона. — Уві сні до мене прийшла моя покійна мама разом із її найкращою подругою. Вони сказали, що ці сережки я маю віддати молодій людині, яка про них запитає. Вони ж належать вам.

Михайло застиг від здивування. Він не міг повірити своїм вухам. Усе, що сталося, здавалося йому якоюсь нереальною історією.

Бабуся спокійно посміхнулася й попрямувала у своїх справах. Але чоловік вирішив віддячити їй. За кілька днів він купив старенькій квартиру в центрі міста, забезпечивши її всім необхідним на довгі роки.

Сережки ж стали для Михайла справжнім талісманом. З моменту їх появи в його житті все почало змінюватися. Чоловік нарешті зустрів свою другу половинку.

Зрештою, ці прикраси стали символом його щасливої долі. Він подарував сережки своїй коханій, а згодом вони разом виховували двійнят — дівчаток, яких назвали Ангеліною та Еллою. Імена для них були вибрані не випадково — на честь подруг, які через десятиліття нагадали про себе через таємничу прикрасу.

КІНЕЦЬ.