Я знаю, що подібна проблема в деякій формі обговорювалася вже багато де, але нічого корисного та цікавого в інших місцях я не знайшов і тому хочу звернутися сюди. У мене є друг і подруга, ми вже пару років друзі і ось як склалося.

Подрузі сподобався друг, спочатку ми стали разом проводити час утрьох, а потім я допоміг їм зійтись і допомагав упродовж усіх стосунків і до сьогодні, але багато змінилося. Друг не дуже балакучий індивід і вкрай боягузливий у плані взаємин людей, він навіть не може відповісти гідно, якщо його чіпляють і принижують будь-де, доводилося заступатися іноді.

Так само і з подругою, він мало що робив, не виявляв особливої взаємності, але начебто любив її або думав, що любить. Бувало часто, що мені доводилося говорити, що і як треба робити.

Зрештою, він сам себе переконав, що нічого не відчуває і став віддалятися від подруги, показував усім виглядом, що нічого в ньому немає. Став рідше та грубіше з нею спілкуватися.

Тепер про подругу. Ми знайомі з нею набагато більше і, напевно, вважаємося найкращими друзями. Вона дуже сентиментальна особистість, якщо справа стосується взаємин, вона дуже прив’язується, особливо якщо любить. Друг частенько своєю поведінкою робив подрузі боляче, але вона все одно припиняла розвивати в собі почуття любові, і я їй допомагав не падати духом, щоразу, коли було важко, не тільки через друга.

Але пройшов час, вони сильно посварилися, здавалося б, не в змозі більше бути разом. Другу здебільшого начебто все одно, часто з ним бачимося оскільки живемо у сусідніх будинках, граємо на гітарах, гуляємо.

Та й взагалі, окрім їх двох, у мене і немає нікого. Подруга живе далеко, але з нею під час усіх цих розмов, зустрічей і проведеного разом часу, у мене склалася дуже погана ситуація.

Коли ми були удвох, ми часто говорили на особисті теми, про речі, які мало кому розповіси, часто сміялися і веселилися, я намагався її відволікати, підтримувати, радувати і робити так, щоб вона була щасливішою. Ми часто торкалися одне одного, протягом цього часу, в різній мірі довіри, іноді навіть так, як не дозволяв собі друг через свої побоювання у відносинах.

В голові з’являлися думки про мою симпатію до неї, але я намагався, не давати їм волю, але мені здається, що я все ж таки в неї закохався. Я не проти цього, але точно знаю, що це буде для неї зайвим.

Хоч вони сильно посварилися з другом і продовження взаємин малоймовірно взагалі, але вона, як і раніше, його любить і вибачила б за всі сльози та істерики, що були через нього, якби він тільки раз вибачився.

Але цього не станеться і я втомився все робити за нього, адже виходило так, що я керував ним майже весь час їхніх стосунків. Я дуже давно переконував у тому, що я мало емоційна людина, і навряд чи колись любив, відчував лише симпатії до когось і зі мною вперше таке, що я по-справжньому усвідомлюю, що люблю людину.

Я і без цих думок намагався зробити її щасливою, і вона мене весь час вважала найкращим другом, Вона і тепер мене ним вважає, але здається все це вийшло за рамки «кращого друга» і я займаю половину її часу щодня.

Я не збираюся їй говорити про те, що відчуваю і про що думаю, я можу їй допомагати, поки буду потрібен, хоча вона й каже, що хоче, щоб я був завжди поруч. Загалом я можу сказати, що просто не знаю, що мені робити.

Начебто я можу допомагати їй з усім і бути поруч скільки завгодно і мовчати. Або я можу сказати їй і, швидше за все, згодом втратити наше спілкування, тому що впевнений, що вона мене і за чоловіка не вважає.

КІНЕЦЬ.