– Давай мамі зробимо приємне, візьмемо їй путівку в санаторій. Вона заслужила трохи на відпочинок, – сказав Андрій дружині.

Ольга не могла не погодитись із чоловіком. Вже багато років свекруха їм допомагала.

Свекра давно не стало. Після цього Ганна Семенівна повністю присвятила себе дітям і внукам.

Жили всі разом у великій затишній квартирі батьків чоловіка. Ольга з Андрієм багато разів думали про придбання власного житла. І щоразу їх щось зупиняло.

То Андрієві було ніяково матір одну залишити. То Оля раділа, що у декретній відпустці засидітися не довелося. Ганна Семенівна із задоволенням няньчилася з онуками.

Спершу зі старшою, Настею. Потім із маленьким Сергійком.

Здавалося б, побут сімейства налагоджений.

Ось тільки бабуся помітно втомилася. Воно й зрозуміло: весь дім на ній. Прання, приготування, прибирання.

Оля теж не любила без діла сидіти. Але вона щодня на роботі. Ось Ганні Семенівні й дістається.

– Звичайно давай! – одразу погодилася Оля. – Ти знайшов санаторій?

-Тут неподалік від міста є один. Путівка нам цілком по кишені. Лікування, харчування, знайомі хвалять. А природа там гарна!

Ольга з чоловіком Андрієм і свекрухою, сиділи за столом і вечеряли. Ольга накрила гарний стіл, всі весело розмовляли.

Раптом Андрій підморгнув Ользі, посміхнувся і встав з-за столу. За мить він повернувся з якимось папірцем в руках.

– Мамо, – урочисто почав він.

– Це від нас з Олею тобі подарунок.

Андрій простягнув матері папірець.

Ганна Семенівна вдягнула окуляри, уважно подивилася на папірець і раптом скочила з-за столу.

– Це що ще таке?! – здивувалась вона. – Ви що таке понавигадували!

Нікуди я не поїду! Ну, який відпочинок? Тільки гроші даремно витратили. Мені й удома непогано. Чи ви самі від мене втомилися, вирішили відпочити?

– Мамо, що ти таке кажеш?

– Андрію стало прикро.

– Ну гаразд, поїду, – нарешті погодилася свекруха, після тривалих умовлянь.

– Тільки як ви без мене будете? А Настя із Сергійком?

– Ганно Семенівно, Бог з вами! Настя цього року школу закінчує. Сергій вже великий. Ми чудово без вас впораємося. Сумуватимемо, звичайно. Але це ненадовго, скоро повернетесь. Заодно відпочинете.

Ольга щиро переживала за свекруху, та й чоловіка розуміла. Старався, хотів матері догодити.

Одним словом, вмовили.

Два тижні санаторного відпочинку пролетіли непомітно. Стали збиратися за бабусею, щоби привезти її назад.

– Не турбуйся, синку, сама дістануся, – несподівано здивувала мати своєю відповіддю.

Телефоном її голос звучав дзвінко і весело, як у молоденької дівчини.

– У мене тут один знайомий. Недалеко від нас живе. Він мене додому і довезе.

– Дивно все це, – замислився Андрій після розмови з матір’ю.

– Каже, тепер у неї якийсь знайомий є. Він її додому довезе.

– Що ж тут дивного? – заспокоїла його Оля.

– У такому віці люди набагато простіше знайомляться, швидше знаходять спільну мову одне з одним.

Ганна Семенівна повернулася наступного дня. Всі були вдома і чекали на її приїзд.

– А я не одна! – повідомила свекруха, заходячи у квартиру.

– Це Георгій Степанович. Прошу знайомитися.

Слідом за нею до невеликого коридорчика зайшов високий чоловік. Він вніс сумки своєї супутниці та привітався.

– Що ж ми у дверях стоїмо? – заметушилася жінка.

– Проходь, Степановичу. Зараз вечеряти будемо.

Новий знайомий матері не став відмовлятися. Поставив сумки та пройшов прямо на кухню.

– А що на вечерю? – по-господарськи запитав він.

Оля з чоловіком перезирнулися.

Для звичайного знайомого поведінка чоловіка була більш ніж сміливою.

За вечерею Георгій Степанович почав розповідати старі анекдоти. У нього це погано виходило. Тому за столом ніхто з присутніх не сміявся. Окрім Ганни Семенівни.

Та буквально слухала кожне його слово, не забуваючи підкладати в тарілку гостю найсмачніші шматочки.

Ольга придивилася і побачила, що свекруха трохи підфарбована.

На руці – браслет з рожевих перлів, яку Анна Семенівна одягає тільки на великі свята. У вухах – сережки.

Поступово все ставало зрозумілим…

Георгій Степанович – не просто новий знайомий.

Він став приходити до них у квартиру щовечора. А одного разу нікуди не пішов, залишився ночувати.

– Мамо, що це означає? – запитав син на ранок у помітно помолоділої останнім часом матері.

– Ми зі Степановичем вирішили розписатися. Тільки не треба ніяких слів, прошу. Я стільки років жила для вас. Дайте ж і мені порадіти життю!

Андрій з Ольгою хотіли б і самі порадіти за матір.

Але було одне «але»…

Поведінка нового мешканця. Він міг запросто вийти на кухню вранці тільки в сімейках. Ні з ким не привітавшись, залізти в холодильник і взяти все, що йому сподобається. При цьому сам чоловік продуктів ніколи не купував. Жив на всьому готовому.

Якось Ольга не витримала і зробила йому зауваження.

На що той посміхнувся:

– Я такий самий господар цієї квартири, як і ви. Ганнуся мене давно прописала. Тож попрошу мені не вказувати. А якщо вам щось не подобається, ми нікого тут не тримаємо.

Новина неприємно здивувала Андрія та Олю. Але мама підтвердила – так, прописала.

І тепер знову постало питання про купівлю свого житла та якнайшвидший переїзд від Ганни Семенівни.

Але закохану, як у молодості, свекруху це більше не засмучувало…

Як ви вважаєте, чи гарно вчинила Ганна Степанівна стосовно своїх дітей і онуків, чи все ж таки вона має право розпочати особисте життя?

КІНЕЦЬ.