Мені 69 років, я самотня. Ні, у мене є старший брат і сестра. Племінники та онукові племінники. Але я самотня. Але я їх ненавиджу. А колись у нас була дружна велика родина. Ми жили у великій комуналці. В одній кімнатці 8 кв. 5 осіб – мама, тато та троє дітей. У комуналці всього мешкало 49 осіб.

Дітей було багато, всі разом грали, хворіли, гасали довгим коридором. Наші сусіди, така ж велика родина, були майже родичами. Я з’явилася на цей світ слабкою, і сусідка допомагала мамі виходжувати мене. Ми весь час сиділи у них у кімнатах, бо було тісно всім у нашій кімнаті.

Тітка Оля завжди з нами займалася уроками, читала, як і своїм дітям, не рідко годувала, а Наташа була моєю найкращою подругою. Так ми й дружили сім’ями, навіть коли нам дали квартиру, і ми переїхали, ми завжди були разом. Мама завжди дуже прислухалася до думки сім’ї. Вони жили тут ще до революції, це була їхня квартира. ​

Я виросла, особисте життя в мене не склалося. Був постійний чоловік, але він погано до мене ставився. Міг вигнати, потім знову кликати назад. У мене не було інших варіантів, тому бігала до нього, коли покличе. Потім стосунки з ним почали псуватись настільки, що я зрозуміла — розрив неминучий. І о диво, я дізналася, що чекаю дитину. 10 років і нічого, а тут подарунок наостанок.

Мені від нього більше нічого не потрібно. Лише дитина. Я така була щаслива. Але моя сім’я сприйняла цей факт як ганьбу, що не змивається. І вони методично почали мене тиснути, щоб я позбулася від дитини. Мені було 30 років. Найбільше старався мій брат. Я працювала простою медсестрою, грошей було замало. Брат не хотів мене приймати з дитиною. Ми всі жили у великій квартирі. Брат з сім’єю, мама, тато, сестра та я.

Мама у мене наша, батько грузин. Мені сказали, що наші сусіди, які дуже багато в житті зробили для нас, мене знати не захочуть і не приймуть у їхньому домі ніколи. Що я гуляюча та ганьба для всієї родини. Загалом моя сім’я просто мене зацьковала.

Загалом, я позбавилая від дитини. Ніколи собі цього не пробачу. Коли через деякий час я прийшла в гості до наших сусідів і розповіла своїй подрузі, вона розплакалася і сказала: “Дорогенька, що ж ти нам не сказала, ми б тобі допомогли, дали б частину кімнати для тебе та дитини, дитячих речей повно. Чому ти нічого не сказала?” Більше я не мала серйозних стосунків, заміж я не вийшла.

Я дуже довго відходила від цього. І практично перестала спілкуватися з братом та сестрою. Зараз брат у поганому стані у нього погано з нервами і сім’я вимагає, щоб я його забрала до себе в квартиру і доглядала. Хоч у нього 2 сини. Я відмовилася навідріз. І його діти відправили до дому для людей похилого віку.

Я не зловтішаюся, але його братом не вважаю. Я навіть не хочу його відвідувати. Він був ініціатором цькування, пошкодував для мене місця у квартирі. Із сестрою теж майже не спілкуюся. Завела кота. Ось і вся моя родина. А міг бути син чи донька. Ох, як тяжко!

КІНЕЦЬ.