Оксана наша, бідолаха, з другого декрету на роботу вискочила раненько, донечці всього півтора рочки було.

А є ж у них іще синок, Олежик, йому вже шість, то той без проблем у садочок ходить.

А з донечкою сидить свекруха, так вони собі домовилися.

І майже п’ять місяців усе було наче в казці: Оксана вранці передавала “вахту” з дитиною мамі чоловіка, старшого в садок заводила, спокійно йшла працювати, а ввечері — тим самим маршрутом назад.

— Ми ж свекрусі й грошей підкидали, то на одежу, то ще на щось, бо пенсія в неї зовсім малесенька, — розповідає молода жінка.

– Хоча, по правді сказати, їла вона з семи днів не менше п’яти в нас. Вдома, якщо тільки чаю попити ввечері залишалося, але ж ми не скупилися, комуналку теж самі платили.

Аж тут недавно зателефонувала сестра свекрухи, тітка чоловіка, і “відкрила” невістці очі, мовляв, свекруху вони заїздили, експлуатують і в хвіст, і в гриву, продиху їй не дають.

Казала, що зі своїми дітьми й проблемами треба давати собі раду самим, ваші ж діти, залиште ви вже, нарешті, літню людину в спокої.

Сказати, що Оксана такого дзвінка не чекала — це нічого не сказати. Вона й подумати не могла, що такі слова на їхню з чоловіком адресу можуть узагалі прилетіти.

Бо ж ініціатива, щоб мама чоловіка сиділа з маленькою онучкою, належала самій мамі чоловіка, Оксана ще довго своєї згоди на це не давала.

Бо ж не все так просто було.

У шлюбі Оксана вже майже десять років. Спочатку вони з чоловіком жили в її дошлюбній успадкованій “однокімнатці”, потім назбирали грошей, купили двокімнатну, а однокімнатну здавали, платили іпотеку.

Тож перший декрет минув безболісно. Особливої скрути в коштах подружжя не відчуло.

Звісно, Оксана знає, що їм доведеться ще раз переїхати, можливо, з новою іпотекою, вже в трикімнатну квартиру, бо ж дітей двоє і вони різностатеві.

Але час у них поки є, діти маленькі, не горить.

Однокімнатна ж здавалася донедавна, поки туди не заїхала свекруха.

— Вона овдовіла два роки тому, — веде далі Оксана. — Чоловік свекрухи навіть вітчимом моєму чоловікові не був, не виховував. Але людина була непогана. Шкода, що рано його не стало, але ж це життя.

Та відтоді, як свекруха залишилася сама, вона почала нас виводити з себе. Ну чим?

Тим, що вона там зовсім одна, що онуки далеко, що їй нудно, тоскно і вона себе не почуває в безпеці, і взагалі, старі люди не повинні жити самі.

Старенькою свекруху можна назвати з великою натяжкою: синові тридцять шість, їй самій шістдесят один. Але жила вона справді далеко, десь аж під Полтавою.

Не так і доїдеш, щоб побачитися, тим паче, що в родині сина двоє маленьких дітей.

Але й сказати, що свекруха там зовсім сама, теж не можна: у тому ж містечку її рідна сестра, двоюрідна сестра, з якою вони досить щільно спілкувалися, купа племінників, друзі та інші знайомства.

Оксана досить довго говорила чоловікові, що всі якось живуть, що шістдесят років — взагалі не вік старості, що в його мами немає жодних особливих хвороб, які могли б викликати побоювання.

— А я буду з онуками сидіти, — зателефонувала мама чоловіка вже самій Оксані. — А ти йди на роботу, ви ж трикімнатну планували купувати. Є ж де жити мені буде.

Натяк на однокімнатну квартиру невістки. І чоловік включився: з олівцем порахував, скільки вони мають грошей з оренди, скільки отримуватиме Оксана, в якої в принципі дуже непогана зарплата.

Виходило, що Оксана виграє близько п’ятнадцяти тисяч, та ще й перспективи кар’єрного зростання, якщо не буде прив’язана до дитини, лікарняних, першокласника через (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) рік і так далі.

— І я погодилася на переїзд. Гроші, витрачені на перевезення свекрухи, — окрема розмова. Те, що ми їй підкидаємо, теж окрема розмова. Але щоб у родині був мир, щоб чоловік не хвилювався за маму…

Та й гарна ж перспектива — мати можливість не думати про садочки та початкову школу.

Тіткою мені свекруха здавалася непоганою, адекватною, — пояснює Оксана, чому вона здалася зрештою.

До того ж двокімнатну подружжя купувало мало не в сусідньому будинку з квартирою дружини, зручно ж, бабусі навіть їздити нікуди не треба.

Перевезли, поселили в однокімнатній, дали час звикнути, й Оксана повідомила керівництву: виходжу з такого-то числа.

— І я ж вважала, що в нас усе чудово, — каже Оксана. — Так, моя вигода трохи в грошовому еквіваленті зменшилася, треба і комуналку платити, та й свекрусі то одне, то інше необхідно.

Зате я вважала, що зараз я просто вкладаюся в майбутнє, начальство відзначило, що я боєць, натякнули мені, що підвищення не за горами. Та й узагалі, я не фанатію від життя домогосподарки.

Донька підросла, вдома якось особливого бажання сидіти в мене не було.

А тут, наче, і на людях, і заробляю, і є привід причепуритися. Ну так, приходжу додому й починаю розгрібати, але ж це у всіх так.

Коли зателефонувала тітка чоловіка, Оксана спочатку з чоловіком вирішила все це обговорити. Той родичці передзвонив, мовляв, чому такі претензії виникли, мама не скаржиться, всім задоволена.

— Звісно, вона не скаржиться вам, але ви поводитеся як рабовласники! Скинули дитину, а подумали, чи легко літній людині так? Кожен день дзиґою з малечею крутитися? Совість є?

Вона на пенсії вже, має право просто відпочивати, вона свою дитину виростила.

Вчора дзвоню їй, а вона ледь не плаче, що в (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) неї ноги болять, поперек ломить і взагалі, що вона смертельно втомилася просто на вас за просто так працювати!

А ось це вже Оксану роздратувало.

Була субота, вони підхопили дітей і пішли з мамою чоловіка розмовляти. Що таке? Чому такі скарги?

Як це ви працюєте за просто так?

— А хіба не так? — образилася свекруха. — Дякую ніхто не сказав, а мені, між іншим, важко.

— Я не стала церемонитися, — знизує Оксана вперто плечима. — Сказала все, що думаю. Важко? Чудово.

Рідна Полтавщина чекає на Вас з нетерпінням. Два тижні Вам на те, щоб речі зібрати, а я починаю шукати орендарів.

А що? Не я її благала переїхати й сидіти з онучкою.

Чи вона думала, що приїде просто так у квартиру невістки, за неї будуть платити комуналку, давати їй певну суму на руки, а вона буде відпочивати? Дуже добре, але не за мій рахунок.

Свекруха, звісно ж, сльозами залилася.

Чоловік мовчить, а що він скаже, мама справді поводилася негарно. Оксана дала два оголошення: про те, що шукає няню, і про те, що здає квартиру.

— Так, втрачаю гроші. Няні платитиму більше, ніж мені платитимуть орендарі. У нуль практично буду виходити. Та ще й іпотеку доведеться гасити чоловікові.

Але приватний садок для нас дешевший, а не варіант, там теж лікарняні будуть. У крайньому разі, знову в декреті сяду, хоча й незручно вийде перед шефом.

Але що робити?

Свекруха благає невістку передумати, повертатися додому їй не хочеться, а Оксана вся в сумнівах: передумає, а мама чоловіка знову почне скаржитися, що її загнали зовсім?

Ну що, дівчата, як вам така історія? Чи справедливо вчинила Оксана, коли “виставила” свекруху?

Чи, може, свекруха мала рацію, і її справді “заїздили”? Як би ви вчинили на місці Оксани?

Дуже цікаво почути вашу думку!

КІНЕЦЬ.