Навіть не хвилюйтеся, я в усьому молодим сама допоможу і квартиру віддам бабусину, – запевняла мама нареченого моїх батьків напередодні нашого з ним весілля, – ще чого, іпотеки або знімні барлоги!

Ні вже, нехай живуть, дітей заводять, мій Вадим і так із цим затримався, у його молодшого брата вже двоє!

Я трохи не зрозуміла, де це в 26 років Вадим затримався з дітьми, але з огляду на те, що в молодшого свекрушиного сина в 22 роки було вже двоє дітей, то так – Вадик явно відстав.

Брат чоловіка жив із сім’єю в іншому місті, дуже далеко від нас, так би мовити, пішов у приймаки, а ми прийняли пропозицію свекрухи і почали після весілля облаштовуватися в двокімнатній, яка раніше належала бабусі Вадима.

— З меблями тут, звісно, біда, – сказала мама, – гаразд, будемо думати. Щось купимо, щось віддамо. Решту самі наживете, а так – шпалери поклеїти і начебто нічого.

Ми поклеїли шпалери, я відмила сантехніку, плиту, вікна, плитку. Кухню довелося купити нову, ліжко теж, а м’які меблі нам віддали мої батьки. Решту треба було наживати.

Ми з Вадимом працювали, проблем особливих не було, за рік я потішила рідних новиною про швидке поповнення в нашому сімействі.

— Все одно брата не наздогнати, – сказала свекруха, – учора дзвонив, сказав, що знову стане батьком, тільки тепер у них буде двійня.

З глузду з’їхати. Четверо дітей у такому юному віці. Чоловік сказав, що такого б точно не виніс. Так, ми розмовляли про майбутнє, для себе вирішили, що в нашій родині буде двоє діток, більше ми собі не можемо дозволити.

— Їх не тільки приводити на цей світ треба, – говорила моя мама на новину про збільшення потомства в сім’ї родича, – їх ще треба утримувати й освіту дати, чим думає брат Вадима? Дружина у вічних декретах, живуть у тещі у двокімнатній…

Я думала, що це не моя справа, як і чим думає брат Вадима, жили далеко, щоправда, свекруха весь час журилася, що молодшому синові з сім’єю вона допомагає мало.

У нас із чоловіком зʼявилася донька, а коли їй виповнився рік, то свекруха повідомила нам, що в сім’ї її молодшого сина відбулося різке погіршення якості життя.

— Синочок мій роботу втратив, – плакала мама чоловіка, – тесть п’є, теща теж сидить і не працює, як вони тепер жити будуть?

Свекруха надсилала синові грошей, вона була вже пенсіонеркою, але підробляла. Просила вона допомагати Дмитру й мого чоловіка. Вадик виділяв гроші, що не кажи, а ми жили у свекрушиній квартирі.

Тож по 7 тисяч щомісяця йшло від нас сім’ї багатодітного брата. Тільки ситуація все не виправлялася. А потім мама чоловіка сказала, що Діма, її молодший син, задумав брати іпотеку.

— Йому ж треба, – сказала вона, – на перший внесок підуть гроші у борг, а на щомісячні внески я вирішила їм допомагати. Ви давайте з цієї квартири з’їжджайте, я її вже домовилася здати, а гроші буду Дімі посилати.

Чоловік мій від такої звістки був у шоці. Я в декреті, дитина маленька, куди з’їжджати? Так, квартира належить свекрусі, але в неї два сини. По справедливості треба було б продати і гроші розділити, але мама чоловіка розсудила інакше:

— У вас одна дочка, впораєтеся, та й свати допоможуть, а Дмитру допомогти нікому. Він роботу так і не знайшов собі, а йому чотирьох годувати треба і п’яту – дружину в декреті.

— Мамо, – запитав мій Вадим, – а головою брат мій думати не пробував, коли сім’ю збільшував? Ти розумієш, що ти зараз збираєшся робити? Вирішувати проблеми одного сина за рахунок іншого? Ми зараз ні іпотеку не візьмемо, ні грошей зібрати не зможемо.

Свекруха наполягала. Вадим не витерпів і сказав, що ноги його більше в матері не буде, знати він її не бажає. Раз є в неї молодший син, на нього тепер нехай і розраховує.

Ми пішли до моїх батьків. На перший час вони нас прихистили, а потім довелося брати кредит і купувати невелику однокімнатну. А коли ми приїхали у свекрушину квартиру по речі, то виявилося, що там майже нічого вже немає.

— У вас в однокімнатну не влізло б стільки меблів, тож ліжко забирайте, а решту я розпродала вже. А ось це було вже зовсім не по-людськи. Чоловік знову поскандалив із матір’ю, але м’які меблі та кухню було вже не повернути.

Ми витягнули, донька підросла, я вийшла на роботу, стало легше. Тільки другу дитину тепер я не ризикую: нікуди, а на нас ще років 10 висітиме борг перед банком. Мій чоловік не спілкується ні зі свекрухою, ні з молодшим братом.

— Я прихворіла, – дзвонила мені нещодавно мама чоловіка, – то ніхто і в аптеку не сходить, і не відвідає.

Дзвонить вона мені, бо знає, що син із нею не розмовлятиме. Я Вадиму кажу, що не можна, мовляв, так. Вона тобі мати.

— Мати? – відповідає чоловік, – Мати вона для мого брата. Ти забула, як вона з нами обійшлася? А я пам’ятаю. Нехай тепер Діма їй в аптеку й бігає.

Я так не можу. Потихеньку від чоловіка я відвідую свекруху, доньку з собою не беру, маленька ще, розбовтає все батькові, а в мене потім буде сімейний скандал. Так і живемо.

Так, я на свою свекруху теж дуже ображена, нам було дуже важко після того, як вона нас виставила в нікуди, та ще й із меблями так підставила.

— Ти своєю сім’єю ризикуєш заради сторонньої людини, – каже моя мама, – нехай твій чоловік сам розбирається зі своїми родичами. А ти зараз потайки його зраджуєш. Обман у сім’ї – є обман, якими б благими намірами його ти не виправдовувала.

Як бути? Залишити свекруху без допомоги чи продовжувати обманювати чоловіка?

КІНЕЦЬ.