Я люблю ходити восени лісом у пошуках грибів. Не скажу, що дуже активно шукаю гриби. Якщо бачу – зрізаю, а як не видно, то й не беру. Я більше просто гуляю та черпаю натхнення. Щось на кшталт медитації. Цієї осені я поїхала з подругою в ліс електричкою. Їй тоді треба було відпочити та розслабитися.

Міська метушня стомлива. А ще додайте до цього нашу сьогоднішню реальність. Іноді дуже корисно просто розслабитись.

Ми гуляли з подругою лісом і іноді підбирали гриби, що росли біля пеньків. І ось, вкотре, коли я нахилилася, щоб зрізати гриби, як побачила, щось блискуче в листі. Це була золота каблучка.

Я оглянула її, бо дуже здивувалася такій знахідці у лісі, і побачила, що на внутрішній стороні є гравірування. Там написано ім’я Гафія. Не могла я її просто так залишити.

Показала подрузі і зійшлися на думці, що потім викладу в соціальні мережі оголошення про знайдену річ і може хтось відгукнеться. Ми завершили через деякий час свою прогулянку і вирушили на станцію, щоб потрапити додому і нарешті лягти у тепле ліжечко.

Ми з подругою помітили старенького дідуся, який сидів, похнюпивши голову і таке враження було, ніби він ось-ось заnлаче.

Просто так дивитися та ігнорувати дідуся ми не могли, тому підійшли запитати чи не потрібна доnомога. Мало що може статися. Тоді дідусь і розповів, що ходив у ліс по гриби і втра тив обручку з ім’ям своєї kоханої дружини.

Вона покинула цей світ кілька років тому і колись носила таку ж обручку з його ім’ям. Я попросила описати обручку, і він точно і в усіх деталях розповів про обручку і назвав те саме ім’я – Гафія.

Я повернула дідусеві кільце. Він розnлакався, коли побачив втрачену річ. Ми з подругою теж зворушилися до слі з. Дідусь подякував нам і попросив у мене номер телефону. Потім запросив до себе у гості. Тепер у мене чудовий друг, хоч він і годиться мені в дідусі.

КІНЕЦЬ.