Чому іноді важко довіритись людині? Або взагалі прислухатись до слушної поради? Що нами керує, коли ми противимось на очевидне? Цими запитаннями я себе турбую вже кілька днів.

Мова іде про мою подругу, поведінка якої мені дуже дивна і незрозуміла.

Якось, ще на минулому тижні, ми з моїми подругами зібралися на прогулянку містом. Гарно погуляли, сходили на каву, а по дорозі додому зайшли у магазин косметики. Одна із моїх подруг Олена захотіла, щоб я їй допомогла вибрати крем для обличчя.

Вона завжди захоплювалася станом моєї шкіри, а у неї, за її словами, чомусь не така. Та оскільки я не спеціаліст по косметиці в цілому, то попросила консультанта, щоб нам допоміг підібрати саме такий продукт, який підійде найкраще до типу шкіри.

Оскільки Олена дуже соромилась, з консультантом спочатку почала спілкуватись я. Багато цікавої інформації ми почули, я навіть вирішила придбати для себе денний кремчик для обличчя, адже мій вже вдома був на закінченні.

А тут і косметика якісна, і що саме важливе – натуральна. Тут Олена наче прокинулась із сплячки. Почала просити, щоб їй продали саме такий кремчик, як і мені.

Та дівчинка консультант почала пояснювати моїй подрузі, що в неї інший тип шкіри і вона б їй порекомендувала зовсім інший кремчик. Який би їй приносив більше користі.

Та Олена вперто стверджувала, що хоче саме такий, як я. Консультант відповіла, що та має право купити будь що, що їй заманеться і це її вибір.

Я почала намагатись відмовити Олену від цієї покупки, адже хотіла справді, щоб та придбала для себе правильний догляд. Та подруга наче образилась на мене, почала говорити, звідки ти знаєш, що для мене краще? Ти ж не косметолог.

Дорогою додому ми майже не розмовляли з Оленою. Та сиділа насуплена і ображена на мене. Вже три дні моя подруга не телефонує до мене, а я не розумію, хто із нас має першим зробити крок на зустріч.

Як ви думаєте, чому моя подруга вчинила саме так? І чому вона не чує слушних порад, які для неї принесли би користь?

Джерело