Завжди, коли кажу цю фразу, то всі починають сміятись. «Наша компанія товаришує ще з часів пологового будинку». Так, хтось несе дружбу зі школи, хтось з університету, а ми познайомились та подружились у досить дивному для цього місці.

Було це більше ніж сім років тому. Саме розпочиналась осінь, всюди було багато школярів, а ми потрапили до пологового. Я, Юля, Настя та Маша приїхали туди з такими животами, що і руками не охопиш. Нас поселили в одну палату, тож мусили знайомитись, ділитись досвідом та щось розповідати про себе.

Коли ми завели розмову, то виявилось, що ми всі проживаємо в одному районі. І я навіть повірити не могла, що такий збіг можливий. Після виписки всі четверо ми змогли навіть разом гуляти зі своїми колясками.

Потім діти разом пішли до садочка, а потім до школи. А наша дружба з роками тільки міцнішала. Дехто ще по разу потрапляв до пологового, а ми із Настею не дуже хотіли туди повертатись. Через два роки після першого Юля наважилась ще на дівчинку.

Зараз наші діти уже досить дорослі, тому всі ми повернулись до колись звичного життя і вийшли на попередні роботи. На вихідних вже стало доброю традицією збиратись разом та все обговорювати, пити чай та ділитись секретами.

Але Юля постійно була настільки зайнята, що ніяк не могла потрапити у нашу компанію. Мені здавалось, що вона просто шукає відмовки, чому в черговий раз не може приєднатись. Виходило їй з нами посидіти лише в світлу пору доби.

Тепер я розумію, чому вона себе так поводила. Поки вдень її чоловік на роботі, то Юлія з нами і може десь вийти, а як тільки він повертається, то вона як у в’язниці. Мені не доходило лише одне – чи це він скупиться грошей, які ми витрачаємо, коли сидимо десь у кафе, чи ревнує до когось, чи просто не товаришує із своєю головою?

Якось мені стало вже нестерпно мовчати і я запитала у подруги напряму, чому вона не може хоча б один раз прийти на зустріч із нами увечері. І Юля зітхнула, а тоді перерахувала цілий ряд причин такої поведінки:

– чоловік із роботи приходить страшенно втомлений і сам із дітьми залишатись не хоче і не може;

– чоловік не хоче, аби його дружина десь тинялася вечорами поки він сидить удома;

– чоловік не хоче, аби дружина витрачала гроші на якісь дурниці;

– чоловікові не подобається, коли на його дружину дивляться інші чоловіки.

Мене від такого переліку заборон аж перекосило. Це ж треба жити в такій тиранії. Тобто він вважає, що найкращий відпочинок для жінки це стояти цілий день біля плити, готувати та прибирати, виховувати дітей, а увечері ще й з ним няньчитися?

Ми з дівчатами відразу висловили свою думку і сказали, що так бути не повинно. Від такого чоловіка потрібно тікати і то якнайдалі. Але подруга нам постійно, як папуга, повторювала одне:

– Але ж я люблю його. Що мені вже з цим зробити? Буду миритись. А ви за себе переживайте і по-своєму живіть.

Раніше я і подумати не могла, що таке може бути не десь по телебаченню, а в реальному житті, ще й так близько біля мене. Навіть не знаю, чи варто далі говорити із Юлею, чи нехай живе, як вона сама того хоче.

КІНЕЦЬ.