Чоловік на своїй шкурі відчув, що означає сидіти в декреті. Так добре відчув, що дуже швидко влаштувався на роботу, хоча до того два місяці бив байдики. Та й взагалі за ці неповні три тижні він багато чого переосмислив.

Ми з чоловіком маємо стандартний набір молодої сім’ї – двоє дітей, кредит на житло та декрет. Діти вийшли погодками, хоча мені про це ніколи не мріялося. Але як вийшло, так вийшло. Чоловік мені не дорікав, тим що я не працюю. Він нормально заробляв. Вистачало нам і на життя, і трохи відкласти на про всяк випадок.

Цей про всяк випадок стався два місяці тому. Фірма чоловіка довго намагалася відновитися після повномасштабного вторгнення, але на курс так і не повернулася, а потім просто пішла на дно. Чоловік отримав зарплату, належні відпускні та був звільнений з посади, як і багато інших співробітників.

Паніки ця звістка у мене не викликала. Грошей зібрати вдалося. Думала, що місяць точно проживемо, а там чоловік собі роботу знайде.

Він був сповнений ентузіазму, перші два тижні постійно кудись дзвонив, писав, ходив на співбесіди, але куди хотів його не брали, а куди брали, він сам не хотів. Запас ентузіазму чоловіка танув на очах.

– Я тиждень перепочину, і знову почну забіг. Щось тяжко поки це все дається, – сказала він мені одного разу та й вмостився на дивані.

Чоловік вмостився дуже зручно, не зрушиш. Думки про те, що коли він вдома, то непогано б допомогти мені, в його голову не приходили. Спочатку я намагалася натякати, а коли зрозуміла, що тут натяки не пройдуть, просто попросила допомоги.

– Люба, ти ж в декреті сидиш, у тебе крім дому та дітей жодних турбот, чого ти мене смикаєш? Чи тобі спокою не дає, що я вдома лежу?

Оце так, жодних турбот, крім будинку та дітей погодок, старшому з яких три роки. Наче я на відпочинку. Але я вирішила, що нехай чоловік відпочине перед новою роботою, там відпустку йому довго чекати.

Але йшли дні, тижні, і ось уже два місяці чоловік лежить на дивані з місця не зрушить. Я вже почала його підштовхувати до комп’ютера, щоб хоч вакансії моніторив. Гроші мають властивість закінчуватись.

– Та що ти причепилася? Влаштуюся я на роботу! Тобі добре казати що я засидівся вдома, сама вже який рік у відпустці!

– Це ти декрет відпусткою називаєш, га? – Мене на сміх пробило. Так декрет – це прям краща відпустка, що не кажи. Тільки блідий вигляд і хиткі нерви чомусь.

– А чим не відпустка? Вранці встала, дітей помила, погодувала, обід приготувала, ну може, випрала, і все, вільна. А грати з дітьми це не робота, з цим будь-хто впорається. Цікаві справи, але треба щось вирішувати.

– Якщо ти мені так заздриш, міняймося місцями? Я піду працювати, а ти досидиш декрет, – запропонувала я.

– Ага, щоб ти потім все життя мене докоряла тим, що я в тебе на шиї сидів? Не треба, дякую.

Я пообіцяла, що не буду йому цим докоряти. Через два дні умовлянь чоловік погодився. Я дуже швидко зібралась з думками та вийшла на роботу, а він залишився у відпустці з дітьми та господарством. Справи йшли в нього не дуже. Вдома був бардак, харчувалися ми макаронами та пельменями, але я вирішила ніяк не коментувати провали чоловіка у його новій справі.

Тиждень він бадьорився, потім почав нервувати, а на початку третього тижня радісно заявив, що він пройшов співбесіду і за два дні виходить на роботу.

– Стривай, ти ж обіцяв досидіти декрет, якщо я вийду на роботу! Я вийшла, а ти тепер мене підводиш?

– Я краще працюватиму, а ти в декрет назад йди. У тебе це краще виходить, ніж у мене. Я гроші зароблятиму і тобі по дому допомагатиму, але один я тут з ними більше не залишусь, – кивнув на перемазаних соком дітей.

Ось так швидко, вдалося довести чоловікові його неправоту. Не знаю, як довго триватиме сприятливий ефект від струсу декретом, але поки чоловік старанно допомагає мені з дітьми та по дому. Навіть після роботи.

Зі мною нещодавно сталася одна неприємна історія. Мені 30 років, одружена, діток поки, на жаль, немає. Працюю вже 6 років у одному колективі. У кабінеті нас 3 дівчини. Ми начебто

Я відкладаю гроші потай від чоловіка. Як ви розумієте, єдиної відповіді на кшталт «правильно» чи «неправильно» немає. Чому? Та тому, що ми всі живі люди і всі різні ситуації. Моя

Я досить молода жінка, мені 26 років, і я заміжня за чоловіком, який досить старше мене, йому близько 40 років. Він сильно зайнятий, особливо, цього літа, тому у нас ніяк