Ми з моєю подругою Алісою живемо у різних регіонах і стали мамами з різницею у тиждень, поєдналися після майже річної розлуки.

Аліса, затята спортсменка, виглядала невпізнанно – бліда і виснажена. Під час бесіди на лавці у парку вона розповіла про потрясіння у своїй родині.

Аліса розповіла, як її чоловік, бажаючи відпочити від домашніх обов’язків, переїхав до будинку матері, поки вона відвідувала другого сина.

Знайшовши там втіху, він почав уникати домашніх обов’язків, особливо після народження дитини.

Розуміючи його потребу в спокої , але не справляючись поодинці, Аліса вступала з ним у конфлікт з приводу відмови від сімейних обов’язків, але отримувала лише нові приводи від нього, щоб втекти з дому.

Її шлюб перебував на межі розлучення, але, незважаючи на всі потрясіння, Аліса зізнавалася у своїй незмінній любові до чоловіка.

Проте сімейної підтримки не вистачало й у інших місцях.

Свекруха, яка спочатку брала участь у справах, відступила під приводом скарг на здоров’я, уникаючи будь-якої допомоги з новим онуком.

Більше того, батько Аліси, спочатку зрадований появою онуки, незабаром обурився своєю новою роллю і віддалився на підставі бажання збереження молодості.

Почуваючись в ізоляції, в розладі з сім’єю, Аліса задумалася про свої подальші зв’язки з ними.

Незважаючи на можливу післяпологову депресію, вона виявилася без підтримки, уособлюючи собою самотню стійкість на тлі нехтування сім’ї.

Як її подруга, я пропонувала будь-яку підтримку, наголошуючи на важливості співчуття та солідарності на її складному шляху, але що мені робити…

КІНЕЦЬ.