Ми з Ксенею одружені п’ять років. І весь цей час я постійно конфліктую зі своєю тещею.

Наталія Степанівна дуже непроста людина. У неї важкий характер, який вона показує при кожній нагоді. Сам по собі я абсолютно неконфліктна людина, але коли зачіпають мої особисті кордони, звичайно, мовчати не буду.

Все почалося ще задовго до нашого з Ксенею весілля. Наталя Степанівна переконувала дочку, що я безперспективний молодик, який зовсім їй не підходить.

Під час нашого першого знайомства теща всім своїм виглядом показувала, що я їй абсолютно не цікавий і що спілкуватися вона зі мною не бажає. У той момент я дуже засмутився, адже сподівався на те, що ми станемо хорошими друзями з майбутньою тещею.

Коли вже почалися розмови про весілля, Наталя Степанівна відкрито заявила, що не бажає бачити мене як майбутнього зятя і що мені не варто псувати життя її дочки. Але оскільки на той момент Ксеня вже чекала дитину, ми змогли наполягти на своєму.

Після весілля нічого не змінилося. Ситуація погіршувалась ще тим, що ми з Ксенею тимчасово жили з Наталією Степанівною у її квартирі, бо в нашій йшов ремонт.

Не було жодного дня, щоб Наталя Степанівна не намагалася мене якось зачепити. Її постійні невдоволення та претензії звучали з самого ранку і до пізнього вечора.

То я пізно повернувся з роботи, не викинув сміття, забув купити хліба, голосно грюкнув дверима холодильника, не вимкнув світло в туалеті – цей список був нескінченним. Не витримавши такого натиску, ми разом із дружиною переїхали до нашої недоробленої квартири.

“Вже краще я житиму в бруді та пилу, ніж щодня слухати марення своєї шаленої тещі” – саме так міркував я, і дружина мене підтримала.

Коли ми з дружиною з’їхали від Наталії Степанівни, я нарешті зміг спокійно зітхнути, але, як виявилося, ненадовго. Кожні вихідні теща приходила до нас у гості та, навіть перебуваючи в нас удома, примудрялася робити мені зауваження.

Цього разу конфлікт почався через наш ремонт, який ніяк не закінчується. Ціни на ремонтні послуги дуже зросли, тож будівельні роботи я робив сам, власноруч. Тривало це вже досить довго, тому що домашнім справам я міг приділяти час тільки вечорами після роботи або у вихідні.

– Років за п’ять хоча б закінчите свій ремонт? – уїдливо запитала Наталія Степанівна. – А то як до вас не прийдеш, постійно один пил та бруд. Як ви тут мешкаєте?

– В нас все добре, – спокійно відповів я, – а ремонт обов’язково закінчимо, не переймайтесь.

– Та мені що перейматися, – відмахнулася теща.

– Мені дочку свою шкода. Говорила я їй, не виходь ти заміж за цього жебрака, а вона мене не послухала і живе тепер аби як.

Я був просто в сказі від цих слів. Як же мені набридло терпіти її хамську поведінку та ставлення до мене!

– Головне, що не з вами під одним дахом, – різко сказав я.

– Адже ви просто нестерпна! Як я радий, що Ксеня абсолютно на вас не схожа.

Наталія Степанівна, яка явно не чекала відсічі, погрозливо промовила:

– Я б на твоєму місці так зі мною не розмовляла. Ти ж знаєш, від цього може бути лише гірше.

– Та куди ще гірше? – обурився я. – Що може бути гіршим за неадекватну жінку, яка постійно суне свого носа у чужі справи?

– Це я неадекватна? – здивована почутим крикнула теща.

– Та як ти смієш, так зі мною розмовляти! Я все розповім Ксені та повір мені, після такого вона обов’язково з тобою розлучиться!

– Ваша дочка чудово знає, яка ви людина, і ніколи в житті не поведеться на ваші маніпуляції.

– Ну, це ми ще подивимося, – хитро посміхнулася Наталя Степанівна.

По її погляду, я зрозумів, що теща оголосила мені війну.

У той момент я був дуже радий, що Ксеня у мене розумна і мудра жінка, яка не йде на поводу у мами та живе тільки своєю головою. І тому був впевнений на сто відсотків, що дружина навіть і слухати не стане марення, яке нестиме її власна мати.

КІНЕЦЬ.