Наразі мені 29, але в свої 26 я зробив пропозицію коханій дівчині і ми вирішили влаштувати весілля своєї мрії, тому дуже відповідно поставились до його підготовки.

Довгий час я не міг знайти ідеальне місце проведення, адже якраз був весільний сезон і всі нормальні заклади вже були заброньовані. Сам не знаю як, але мені таки вдалось знайти ідеальний варіант, прямо з виглядом на озеро. Заради цього нам навіть довелось відкласти дату весілля.

За місяць ми подали заяву, а ще раніше оплатили частину послуг залу, музикантів, декораторів, відео оператора.

Нещодавно мій молодший брат повідомив новину. Його дівчина завагітніла, і тепер вони екстрено готуються до весілля, бо потім буде помітно животик. Ну я із своєю нареченою міг лише підтримати його та сказати, що дійсно потрібно поквапитися. В той час наші батьки ще не були в курсі цих подій.

Декілька днів тому у них була річниця весілля, тож на сімейне святкування ми з братом прийшли із своїми обраницями. От під час застілля Олег і повідомив, що з Діаною планує подавати заяву на розпис. Мати та батько були дещо збентежені, адже такого повороту подій не очікували. Але все ж за сина пораділи.

Вони почали розпитувати, чи потрібна якась допомога при підготовці до весілля. На що брат повернувся у мою сторону і почав говорити:

– Я саме і хотів про це поговорити. Андрію, я би хотів, аби ви з Богданою поступилися нам своїм святкуванням. У нас просто катастрофічно мало часу, ви самі розумієте, а вільних залів уже немає взагалі. Тим паче зараз я взагалі не маю можливості цим займатись, оскільки активно шукаю заробіток.

Таке прохання мене збило з толку. Я відразу поглянув на Дану, вона явно не була в захваті від такого ходу. Тому я й вирішив, що потрібно намагатись відстояти право відгуляти своє весілля тоді і там, де ми хочемо.

Та тут у розмову втрутилась матір:

– Андрійку, ну от справді, не будь егоїстом. Тебе ж не чужа людина просить, а рідний брат. Ти ж знаєш, що в нього нема іншого виходу. Ви із весіллям і так скільки років тягнули, от і ще почекаєте, нічого страшного.

Загалом, ось так до кінця вечора конструктивного діалогу й не було. Ми не те, щоб сперечались, ми сварились. Коли я зрозумів, що толку з цієї «розмови» немає, то встав і пішов, забравши із собою кохану.

Цілий вечір до мене намагалися додзвонитися. Я нікому відповідати не хотів. І на наступний ранок «весільний терор» продовжувався:

– Ти ж завжди робиш, як хочеш, ти маєш те, що хочеш. Невже хоча б один раз не можна подумати про мене і поступитися? Ви ж дійсно чекали роками, можна і ще рік почекати.

Потім мене діставав батько:

– Але ж у вас із Богданою шалене кохання, а якщо є кохання, то місце проведення весілля не має різниці. Просто уступи те місце проведення і все буде добре. В нього ж скоро дитина з’явиться, йому більше потрібно.

Мене настільки дратувала ця розмова, що просто не вистачало слів. За все ми уже заплатили і безробітній брат і слова не сказав про те, що планує мені відшкодувати гроші. Невже вони думають, що це вартує копійок? Стільки років відкладав кошти, аби зробити весілля своєї мрії, а зараз його хочуть ось так просто зруйнувати.

Чому моя мрія має здійснитися у брата?

Взагалі, чесно вам сказати, то я і зовсім не знаю, для чого організовувати пишне святкування, якщо це не було заплановано і, відповідно, грошей на це немає? Батьки, думаю, теж не потягнуть все із своїми пенсіями.

Чому не можна просто розписатись і посидіти у кафе із найріднішими людьми, особливо коли твоя дівчина уже вагітна?

Ще більше мене вражало, що матір додумалась подзвонити до батьків моєї Богдани і вмовляла їх відмінити весілля. На щастя, вони сказали їй те, що і ми.

Не знаю, до чого призведе ця драма, але поки що мені погрожують, що ніхто із родичів на моє весілля не прийде, якщо я не поступлюсь братові.

КІНЕЦЬ.