– Знаєш, Іване, якби ти тоді до мене по-іншому заговорив, я б пішла від тебе, бо я і справді була на межі, – каже мені якось дружина.

– І чого ти, Маріє, раптом про це згадала, – питаю.

– А ти, Іване, з сином нашим поговори, бо бачу, як невістці важко, а він не розуміє, що добром це не закінчиться.

Я пообіцяв Марії, що обов’язково при нагоді поговорю з сином, бо для мене збереження сім’ї – це найважливіше.

Ми з дружиною прожили у шлюбі 30 років, двох дітей виростили – сина і доньку. Немало разом пережили, труднощів було багато, але ми все витримали, тому і досі разом.

Але був у нас один випадок, який Марія називає переломним етапом в нашому житті. Каже, що якби я тоді повів себе інакше, то вона б пішла від мене.

Моя дружина довгий час намагалася бути ідеальною господинею, але все це вимагає багато зусиль, тому вона дуже втомлювалася. Марія ходила на роботу, а потім вдома ще прибирала, готувала, намагалася створити затишок в нашому домі, тому вільного часу вона ніколи не мала.

Після народження доньки ситуація посилилася, адже у дружини з’явилися нові обов’язки. Та й узагалі це був важкий період. Нам довелося з дружиною дуже рано віддати доньку в ясла, оскільки я не справлявся один.

З роботою було дуже важко – дружині довелося торгувати на ринку. За будь-якої погоди вона була змушена йти туди, щоб заробити копійку.

Якось я повернувся з роботи, а дружина сидить і плаче. Каже, що втомилася. Їй набридло за все переживати та думати, чим нагодувати родину. То макарони, то картопля. Грошей на щось смачніше у нас просто не було.

Наступного дня вона знову розплакалася, лягла біля мене і сказала, що немає в неї більше сил працювати. І якщо вона працює, вносить внесок до сімейного бюджету, то вдома нічого робити не буде.

Ми з донькою повечеряли тим, що залишилося ще на плиті. Кілька днів ми не голодували, адже готувала дружина завжди із запасом. А потім мене це почало напружувати.

Я задумався, що такого важкого в роботі дружини, що вона вдома не хоче готувати. І до мене дійшло, що я не зміг би стояти весь день на морозі. Про те, щоб потім ще готувати і всю домашню роботу робити, я взагалі мовчу.

І тоді я став допомагати дружині, робив те, що вмів і що міг зробити. Наприклад, поскладати свої речі відразу на місце, чи погуляти з дитиною, чи посуд помити – це було мені не важко зробити, але це дуже розвантажувало дружину.

Я тоді її не картав, що вона погана господиня, бо нічого не встигає, а пообіцяв, що я їй в усьому допоможу. Загалом, спільними зусиллями ми залагодили цей момент – відтоді на побутовому грунті у нас жодних проблем не виникає.

Потім дружина мені ще й сина народила, коли зрозуміла, що на мене можна покластися. Ми з нею прожили дуже гарно, дай Бог так кожному.

Я хочу, щоб усі жінки сміливо говорили, що вони втомлюються. Чоловіки, на жаль, не вміють здогадуватись. І не треба нічого робити через силу. Краще відпочиньте, полежіть поруч із коханим і дайте собі можливість трохи полінуватися.

Нормальний чоловік зробить все для того, щоб його жінці було комфортно. А якщо починаються закиди – тікайте від нього подалі.

З сином я також поговорив, пояснив, що його дружина втомлюється, і її треба берегти, а значить – допомагати.

Джерело