З моменту головної трагедії в моєму житті і житті мого чоловіка пройшло вже майже 2 роки, але я все ще не можу відійти від тієї картини, свідком якої мені не пощастило стати. А все сталося під час прогулянки в парку. Ми вже виходили звідти, як раптом моя дочка побачила на дорозі кота.

Паспішаючи врятувати кота, вона і не помітила машину, яка її збила… Кіт залишився живий, а донька потрапила в лікарню… Сподіваюся, хоча б бог віддячить мою дочку за такий добрий вчинок, бо іншої розради у мене немає. Цілий рік моя крихітка лежала в лікарні, в комі, тільки після виходу, за нею потрібен особливий догляд.

Навіть лік арі з цим доглядом справлялися не дуже добре, її стан складно було назвати стабільним, частенько вона перебувала на межі життя і… Незважаючи на все це, я з першого дня виходу дочки з коми вирішила, що ми з чоловіком купимо все потрібне, все лікарняні обладнання, лише б вона, нарешті, повернулася додому.

Я не усвідомлювала, що її рятують тільки лікарі, які, можна сказати, жили там з нею. Але в один день, одним рано вранці, мій чоловік вирішив зі мною серйозно поговорити. На його думку, розумніше було б залишити доньку в лік арні.

Ми б її, звичайно, відвідували, і завели б ще дитину, адже дочка сама завжди хотіла собі братика. Я не одразу, але все ж погодилася з чоловіком. Наше рішення ніяк не завадило мені кожен день відвідувати мою дочку. Вона й зараз лежить у лік арні, але, на щастя, її стан потихеньку стабілізується, а незабаром на світ з’явиться її братик, який, сподіваюся, дасть їй сил боротися з новою силою.

КІНЕЦЬ.