На той момент я зустрічався з Аліною кілька місяців. У нас у всьому було повне порозуміння, вона відповідала всім моїм внутрішнім критеріям. Якоїсь миті наші стосунки стали серйознішими, і ми домовилися жити разом.

Вона переїхала до моєї квартири. Якось у нас зайшла розмова про наш спільний бюджет. Слід зізнатися, завів цю бесіду я.

Ніколи не вважав себе жадібною людиною. Навпаки, всім своїм дівчатам завжди робив щедрі подарунки, сплачував спільні поїздки. Так і після знайомства з Аліною вона завжди купалася у квітах, прикрасах та ресторанах.

Але коли ми з’їхалися, я вирішив, що цукерково-букетний період офіційно закінчився. І я, і вона працювали, причому заробляла вона приблизно стільки ж, скільки я. При цьому вона переїхала до моєї власної квартири, знімати житло їй більше не потрібно було. Ось я і запропонував тепер усі основні витрати ділити 50/50.

– Це що означає? Що ми тепер будемо всі чеки підбивати на калькуляторі та з’ясовувати, хто кому скільки винен? – здивовано спитала вона.

– Ну ні, звичайно. До копійки все вираховувати не будемо, ясна річ. Просто приблизно поділимо витрати. Наприклад, цього місяця я оплачую комуналку, а наступного – ти. Сьогодні за мій рахунок йдемо до ресторану, а наступного – з тебе вечеря, – пояснив я.

Олена хоч і досить холодно, але погодилася на мою пропозицію. Ну а чого тут було відмовлятися? На мою думку, це грамотний і зважений підхід двох дорослих людей.

За кілька днів ми ввечері обговорювали, що заплануємо на найближчі вихідні. Зазвичай ми їздили на пікнік до нашого улюбленого парку, а потім ходили в кіно. І так щосуботи. Однак того вечора Олена раптом заявила, що хоче у вихідні поїхати до spa-комплексу з лазнею, масажами та басейном.

Вона добре знала, що я таке не люблю. А вона, навпаки, дуже цим усім цікавилася, тому зрідка їздила в ці комплекси з подругами. Але цю суботу ми давно планували провести разом.

Вона начебто не сильно мене вмовляла, але чітко дала зрозуміти, що хоче поїхати саме туди. Я не став сперечатися і вирішив піти назустріч.

Минуло ще кілька днів, і виникла нова, незрозуміла для мене ситуація. Якщо вона затримувалась після роботи по справах або через зустріч із подругою, то завжди мене попереджала заздалегідь. Але того дня я ніяк не міг до неї додзвонитися. На повідомлення вона також не відповідала.

Прийшла вона пізніше, ніж зазвичай, На моє пронизане невдоволенням питання, де вона була, Олена відповіла, що затрималася по своїх справах, а телефон стояв на беззвучному режимі. Вдаватись у подробиці вона не стала, а я тоді надто втомився, щоб влаштовувати допит.

Однак найвища точка її дивної поведінки була попереду. Ми пару місяців планували подорож у гори. І ось настав момент покупки квитків. Коли, прийшовши ввечері після роботи, я запропонував їй пошукати в інтернеті путівки, вона заявила, що вже не хоче в гори.

Я щиро здивувався такому розкладу. Це було дуже не схоже на неї. Я ж знаю, як вона любила відпочинок у горах. Та й це мала бути наша перша спільна подорож. Я не витримав і спитав, що з нею останнім часом відбувається.

– А ти на що розраховував? Що у нас схема 50/50 лише у фінансах буде? Ну вже ні, тепер я прийматиму рішення так само, як і ти. І я не збираюся робити лише те, що тобі хочеться, – заявила моя дівчина.

Я ніяк не очікував такої відповіді. Тобто, виходить, вона раніше робила те, що їй не подобалося? Просто тому, що я платив за неї? І вона далі готова була робити те, що їй не підходить, аби не власним коштом?

Я точно не міг припустити, що в неї настільки все крутилося навколо фінансів. Навіть не став лаятися з нею з цього приводу, а одразу ж зробив усі необхідні висновки. Розлучилися ми буквально за кілька днів.

КІНЕЦЬ.