Ми з чоловіком живемо разом із його дитиною від попереднього шлюбу.

Точніше дитина живе половину часу у мами, половину у нас.

Чоловік дуже любить дитину, балує її.

Я не заперечую, мені уваги теж не менше.

А ще я чекаю дитину, намагаюся мислити позитивно.

Не ревную та не страждаю.

Начебто все нічого, але 2 рази траплялася така історія, я, прийшовши додому з роботи, заставала мати дитини в нашому будинку.

Одного разу вона просто мовчки, ігноруючи мене і навіть не дивлячись у мій бік, розпрощавшись із сином, вставала і йшла, мені нічого не говорила.

Вдруге вона взагалі продовжувала сидіти на кухні з дитиною, і пішла лише за півгодини.

Ми, до речі, живемо в однокімнатній квартирі, тому я навіть не почала готувати їсти – якось не по собі було.

Поговорила з чоловіком, на що він сказав, що це, звичайно, неприємно, але розмовляти на цю тему він ні з ким не буде і нічого не заборонятиме.

Що робити?

Самій з одинадцятирічною дитиною розмовляти чи матері її зателефонувати? При ньому я не стала лаятися, намагаюся контролювати себе.

Звичайно, не буду говорити, що все це було дуже неприємно.

КІНЕЦЬ.