Того разу зовсім нічого ж не віщувало якоїсь сварки. Зібралися ми у нас на вдома: подруга моя найкраща, син з дружиною приїхали, ну, ми з чоловіком, природно.

Донька не приїхала того разу, не вийшло щось в неї.

Чоловіки шашлики смажити пішли, ми на терасі сидимо, розмовляємо: я, невістка Ольга і подруга моя. Подруга каже, добре тут у вас, мовляв, так гарно зараз мати приватний будинок.

Я кажу, добре-то, звичайно, добре, але, мабуть, продавати будемо його. Треба дочці моїй якусь квартиру купувати. Може, відокремиться від нас, буде мати свій куточок, так у неї своя сім’я з’явиться, нарешті.

А ми переберемося в будинок до свекрухи моєї, вона старенька, будемо її з чоловіком доглядати.

Дітей у нас з чоловіком двоє: тридцятирічний Андрій давно відокремився, у нього своя сім’я, правда, своїх дітей ще немає ще поки.

А 36-річна донька досі живе з нами. Дуже хоче заміж, але не виходить у неї поки що з особистим життям, не складається нічого, хоч ти трісни. Пара-трійка побачень, і на цьому все.

Всі їй намагаються допомогти, все дають різні поради, намагаються познайомити з кимось, але толку поки немає.

Шкода її. День народження у неї місяць тому був, так вона напередодні аж плакала. Все, каже, погано у мене, в 36 я нуль без палички, ні сім’ї, ні дітей, живу з батьками. Ледве заспокоїли ми з моїм чоловіком її.

Ольга пішла, а ми поговорили потім з батьком. Вирішили, що треба хоч хутром назовні вивернутися, але купити їй окрему квартиру, і як можна швидше. Це єдине, чим можна допомогти. І подруга підтримала мене.

– Ось, правильно, – каже, – вирішуйте питання з житлом! Буде у неї своя квартира – і особисте життя дуже швидко налагодиться. Зі своїм житлом точно одна не залишиться, чоловік швидко знайдеться.

Проблема тільки в тому, що грошей на покупку квартири немає зараз у нас. Донька працює в центрі позашкільної освіти, веде гуртки у дітей. Установа державна, це плюс. Зарплату, хоч і невелику, поки платять.

Але що буде з освітою в найближчому майбутньому, ніхто не знає. Може, і взагалі гуртків тепер не буде, нічого дивного. Тут і школа під великим питанням, якщо переведуть всі школи на дистанційне навчання.

У будь-якому випадку, сама донька квартиру собі не купить ні за що, та й грошей не відкладе на перший внесок.

Ми з чоловіком теж небагаті, проте, оптимізму не втрачають зовсім. Пошкребли по засіках, зібрали все, що є, готуємо наш будинок на продаж.

Якщо все у нас вийде, як вони хочуть, половину або трохи більше скромною однокімнатної квартири наберуть, решта візьмуть в кредит, який по-трішки виплачуватимуть. Чоловік хотів на пенсію йти, але тепер не вийде.

Потрібно буде попрацювати ще років п’ять хоча б, і я якийсь підробіток пошукаю. Ну а що робити, всім зараз нелегко, треба дочці допомогти.

Ну ось, сидимо на терасі, подрузі це все розповідаю, вона киває мені у відповідь.

А невістка моя, Ольга, мовчала-мовчала, а потім раптом і каже:

“Тамаро Дмитрівно, а чому ви про сина свого не думаєте зовсім? Дочці квартиру треба, все правильно. А синові?”

Я кажу, ну у сина є житло, він не на вулиці адже живе. А вона мені прямо при подрузі, уявляєш, заявляє:

“Яке це у нього житло є? Це у мене є житло! Ви, можливо, забули, що син ваш живе в моїй квартирі? І свого майна у нього – тільки те, що на ньому?

Син Андрій дійсно живе з дружиною в квартирі, яку Ользі віддали батьки. Квартира раніше належала її бабусі. Живуть там вже пару років, зробили удвох косметичний ремонт, купили меблі.

Андрій зовсім не нахлібник якийсь, працює, заробляє не менш дружини, в будинку робить все, що треба. Ну, власної квартири у нього немає, не пощастило. Але дорікати його за це теж не можна.

Ну як так? Що за родина така взагалі – моє, твоє, хіба можна так? І заявити таке про чоловіка. Мовляв, прийшовяк він в чужий дім, сів на шию! Це взагалі ні в які рамки. Ну шукала б собі олігарха тоді, з такими поглядами. Але, мабуть, для олігарха теж не підійшла, по якихось параметрах.

Так що їй виступати? Нехай подякує, що взагалі заміж взяли. Мій син дуже добра і хороша людина, працьовитий, їй пощастило з ним.

А вже з приводу того, кому їм з чоловіком купувати квартиру, невістка взагалі не має право висловлюватися, я гадаю що не правильно це. Це взагалі її не стосується. Хочемо – куплять дочки, хочемо – собі.

Зараз хочу доньці допомогти, у неї важка доля, потім і синові допоможу, коли буде змога. А що поганого в цьому?

КІНЕЦЬ.