Ми з моїм чоловіком маємо єдину дитину, нашу таку довгоочікувану хорошу донечку.

Думаю й не варто багато розповідати, як все своє життя ми з ним старалися для неї дуже.

Спочатку гроші їй збирали на навчання, відкладаючи кожну копійку, а потім, коли вона навчалася в хорошому інституті, ми будували великий будинок для неї, щоб наша дитина мала добре та забезпечене майбутнє і добре жила.

Ми б самі не впоралися б, звісно, з будівництвом, але нам дуже допомагали бабусі та дідусі, наші батьки з обох сторін.

Коли донька закінчила навчання, то будинок був готовий, тому вона відразу стала жити там.

Але, щось життя особисте в нашої Оксани зовсім не складалося, на жаль, заміж вона вийшла, коли їй виповнилося 32 роки.

Зятя вона, звісно, привила у наш будинок, адже він будувався саме для неї якраз.

Наче добре вони жили.

Незабаром ми усі дізналися, що Оксана чекає дитину, о які ми щасливі з чоловіком були!

Все найкраще купували для доньки та онука.

А згодом стали помічати, що не помічали раніше за усіма цими радощами.

Наш зять, чоловік доньки Михайло зовсім не працьовита людина, їй зовсім непросто з ним, він нічого не хотів допомагати їй вдома.

Тоді мій чоловік якраз вийшов на пенсію, адже він старший за мене, а я сиділа без роботи і не могла нічого знайти.

Ми порадилися і вирішили, що переїдемо з батьком в будинок до доньки, він великий, у ньому два поверхи, місця вистачить всім, а ми з чоловіком займемо лише одну кімнату.

Так буде добре усім, ми допомагатимемо Оксані з онуком, а свою квартиру здаватимемо в оренду, і нам буде жити за що і якусь копійку своїй доньці зможемо дати, щоб і їй добре жилося.

Спочатку ніби все добре було, а потім зять і зовсім відсторонився від домашньої роботи, став повертатися пізно з роботи, не вважав за потрібне щось пояснювати нам.

Я завжди з батьком мовчала, не хотіла вмішуватися в сімейне життя доньки, бо розуміла, що молода сім’я має сама вирішувати свої життєві негаразди.

Ми навіть їли на кухні окремо, зайвий раз не хотіли заважати молодій сім’ї.

Чоловік мій більше часу проводить в кімнаті, або майструє щось на дворі, я або з ним дивлюся телевізор, або граюся чи гуляю з онуком.

На кухню зайвий раз не виходимо, їмо окремо, не хочемо заважати своїм дітям ми.

Та одного дня зять ввечері не прийшов, повернувся аж під ранок.

Я вийшла на кухню, бачу донька мовчить, готує йому сніданок і нічого не каже.

Я тоді вирішила, що маю сказати вже я щось, бо моя дитина сама собі зіпсує сімейне життя, і пояснила, що хороший чоловік так робити не буде.

Я спокійно сказала, що він прийшов на все готове, робити нічого не хоче, то хоч би поважав нашу сім’ю.

Тоді зять сказав, що це ми в усьому винні, попросив, щоб ми повернулися в квартиру свою, а сім’я молода має жити окремо.

Донька моя підтримала чоловіка, сказала, що вони жили спокійніше, коли були одні і в їхньому домі не було нас з батьком.

Я нічого не відповіла, бо дуже здивована була словам своєї доньки.

Повернулася в кімнату і розповіла все батькові.

Дуже прикро на душі, адже ми стільки вклали праці в цей будинок, а на старості років навіть немає де прихилися.

Ми розуміємо, що чоловік у доньки недобрий, він зовсім не цінує її, але вона стала на його бік і це сумно для нас.

Чоловік збирав речі, а я сиділа і думала: чи можемо ми тепер розраховувати, що донька колись нам шматок хліба подасть на старості років.

Чому Оксана обирає таку недобру долю для себе і для нас?

КІНЕЦЬ.