Щиро кажучи, я зовсім не з тих людей, які виносять проблеми своєї родини на людський осуд, але ніколи не думала, що потраплю колись в таку ситуацію.

Я дуже засмучена останнім часом і не зрозумію – зараз молодь пішла така занадто хитра і “розумна”, або тільки нам такий зять дістався?

Ми – хороша, звичайна і благополучна родина.

У нас є єдина донечка, яку ми дуже любимо і шануємо, адже вона наша надія я наше майбутнє.

І, звичайно, ми все життя жили і старалися лише для неї. І на майбутнє – вона наша опора, ми дуже розраховували на неї, – я так думала до недавнього часу.

А зовсім нещодавно наша дочка вийшла заміж.

Зять наш – з простої сім’ї, в якій немає особливого достатку: у нього одна мама і сестра.

Звичайно, що ми влаштували для єдиної дочки дуже пишне весілля, майже свій рахунок – вона так хотіла. Тай улюблена донечка у нас одна, тому ми з чоловіком хотіли їй зробити таке гарне святкування, як подарунок від нас, щоб вона на все життя запам’ятала.

І, звичайно, велика частина витрат на весілля лягла на нас з чоловіком.

Але ми були і не проти – адже, і велика частина гостей була з нашого боку, так і, якщо чесно, ми відразу знали, що у зятя таких грошей немає.

Справа в тому, що мама Олега, наша сваха, сама не могла осилити такі витрати, тому ми спокійно все це сприйняли, без всяких докорів комусь.

На весілля ми подарували нашій доньці квартиру.

Квартира в хорошому будинку і районі, просто, не в дуже хорошому стані – там жили квартиранти, до того, як ми її придбали.

Але ремонт зі своїм чоловіком ми вже робити не стали, просто грошей і заощаджень не вистачило на це.

І ось, весілля відгуляли – молоді пішли жити в квартиру, своє окреме житло.

Я розраховувала, що на подаровану їм на весілля суму, яку їм подарували родичі та друзі, вони відразу почнуть робити ремонт в квартирі.

Та яке ж було наше з батьком здивування, коли вони відразу купили зятеві машину.

Ні, я не проти, адже розумію, що машина – річ потрібна, а тим паче молодому подружжю у наш час.

Але якраз його родичі і на весіллі подарували копійки і в сам захід не дуже вклалися.

Ми, розраховуючи на ремонт, не стали брати з дітей якісь гроші за весілля. А тепер виходить, що, як ніби, ми купили йому машину своєму зятеві? А воно нам треба?

А нещодавно, я прийшла до своєї доньки в гості і почала нарікати Світлані, що в квартирі потрібен ремонт, і, що куди вони думають дітей народжувати в такі обдерті стіни, адже щось робити вони й не думали.

Так уявляєте, що заявив мені зять?

– Я тут – не господар, і нічого робити не збираюся, адже, в разі чого, мого тут нічого немає. Ось перепишіть на мене половину квартири, тоді і про ремонт можна подумати.

Що? Переписати половину? Мене ці слова засмутили і розлютили одночасно.

Я навіть не знала, що сказати, а якщо вони надумають розлучитися, щось у них не складеться, то зять буде претендувати на половину житла, а у нього такий характер, що відмовлятися від чогось він не буде.

Але найприкріше, що дочка стояла і мовчала. Як так?

Ми, значить, за її майбутнє піклуємося, а вона – мовчить?

З зятем я зараз не розмовляю, мені не хочеться з ним спілкуватися, адже він невдячна людина. З донькою, теж, поки немає бажання спілкуватися, вона повністю на стороні свого чоловіка, вона навіть не намагалася поговорити зі мною на цю тему, лише каже, що дуже розуміє свого чоловіка і сама б так на його місці зробила б.

Всі мої ілюзії і надії на наше з чоловіком хороше майбутнє, тануть як дим.

Ось, я тепер і хочу вас запитати: “А чи варто взагалі допомагати дорослим дітям? Можливо, нехай вони самі собі на весілля і квартири заробляють?

Тільки тоді вони все цінуватимуть і залишатимуться людяними, адже знатимуть, що все в житті дістається важкою працею.

Я зараз так шкодую, що ми стільки праці і грошей віддали сім’ї своєї доньки. Що нам робити, щоб виправити все?