Минулого грудня, ми з чоловіком сиділи на кухні і пили чай.

Тут у кімнату вбігає наша старша дочка Ліза, яка виходила надвір, щоб вигуляти нашого собаку.

Обличчя Лізи було блідним, вона одразу почала кричати: -Мамо, тату, там у нас під парканом немовля в коробці лежить!

Ми з чоловіком швидко переrлянулись і одразу кинулися надвір, адже було дуже холодно.

У нас під парканом справді в коробці виявилося немовля.

Ми одразу занесли його в будинок, роздягли, переодягли його в теплий одяг і зігріли, мій чоловік у цей час встиг зателефонувати до nоліції.

Правоохоронці приїхали, зафіксували наявну інформацію, пообіцяли зайнятися пошуком.

Весь цей час мала жила у нас, так, це виявилася дівчинка.

Місцевість у нас сільська, немає спеціальної перетримки для дітей у таких випадках, тому дитина і залишилася у нас.

За кілька днів ми встигли прив’язатися до неї.

Через кілька днів nоліція так само знайшла горі матусю, нею виявилася шістнадцятирічна студентка коледжу, яка заваrітніла від свого однокурсника.

Дівчина сама живе в дуже бідній сім’ї, не має можливості утримувати дитину.

Після цього ми з чоловіком вирішили вдочерити дівчинку.

Вже п’ять років ми щасливі батьки цього маленького дива, не було дня, щоб ми пошкодували про наше рішення.

КІНЕЦЬ.