Ми з чоловіком не змогли nіти на ювілей свекрухи, ми мали справи. Але вона зателефонувала і таке заявила, аж згадувати навіть sтрашно
Мій чоловік родом із маленького села. Мати його залишилася там, а він після школи переїхав до міста вчитися. В університеті ми й познайомились. Після весілля ми почали жити у моїй квартирі, яку подарували мої батьки. Свекруха тоді була незадоволена тим, що її син живе у квартирі дружини. На її думку, це неправильно.
Село, в якому народився чоловік, знаходиться далеко від міста, де ми живемо. Я з перших днів була рада цьому. Бракувало ще, щоб свекруха жила поруч. Вона й так діставала мене телефоном. Її друга невістка подобалася їй більше, адже вона вискочила заміж у 18, і одразу переїхала до села: їй же не було чим зайнятися. А я не така, відповідно, я їй подобаюся менше. Ось і за п’ять років подружнього життя моя свекруха місяць тому запросила нас відсвяткувати 8 березня. Для нас це було сюрпризом. Ми не змогли тоді поїхати через наші невідкладні справи.
Потім я тиждень вислуховувала її невдоволення. Далі я з нею посварилася через ім’я доньки. І так у мене були тяжкі пологи, тут з’явилася вона із заявою, що доньку треба назвати Ольгою. Мовляв, її маму так звали, і вона хоче, щоб ми дотримувалися традиції. Я зробила все так, як із чоловіком раніше запланували. Назвали ми доньку Крістіною. Свекруха назвала ім’я безглуздим, а я їй сказала те, що треба.
Свекруха образилася на мене, посварилася зі мною, ми не розмовляли майже місяць. За два тижні до свого ювілею свекруха запросила нас до села, де вона запланувала організувати свято на честь свого дня народження. Вона запросила аніматорів, накрила великий стіл. Гарні у неї були витрати. Ми відразу почали їй дзвонити і говорити про те, що ми точно не зможемо бути присутніми, тому що у нас робота і дуже важлива дата для нас. Пропустити не варіант.
Вона не відповідала на наші дзвінки; Дружина дружина сказала, що ми обов’язково повинні там бути і відключила телефон, навіть не вислухавши нас. Ми написали свекрусі повідомлення; вона подивилася, та не відповіла. У день її народження вона зателефонувала нам, сказала купу поганих слів та образ. Потім вимагала від нас повернути гроші за зіпсоване свято. Ми з чоловіком були в шоці.
Ні я, ні чоловік далеко не жадібні люди, і справа тут не в грошах. А у її поведінці. Ми тисячу разів їй пояснили, чому нам не вдасться поїхати. Та й дорогий подарунок відправили. Оскільки вона говорила, що якщо гроші не повернемо, вона перестане спілкуватися з нами, вирішили її випередити: зараз ми з нею не спілкуємося. Тому що ми з чоловіком вирішили, що відправляти нічого не будемо. Нам такі стосунки з нею не потрібні. Втомилися вже від її вічних претензій. Бажаємо спокійне життя.
КІНЕЦЬ.