Сонячний день видався чудовим для прогулянки. Настрій був чудовий, поки я не усвідомила, що залишила пляшечку для нашого малюка на столі у передпокої. “Коханий, я забула пляшку.

Можеш повернутися і принести її?” – ласкаво попросила я чоловіка. “Звичайно, люба” – відповів чоловік і швидко попрямував до будинку. Але минуло майже півгодини, але він так і не повернувся.

Тривожне почуття, що стало мучати, змусило мене повернутися до будинку з малюком у руках. Увійшовши до будинку, я вже приготувалася побачити, що сталося якесь лихо.

Але мої переживання були марними. Чоловік сидів перед телевізором, захоплено стежачи за футбольним матчем. “Ти що, жартуєш?” – Здивовано вигукнула я. Він здригнувся і глянув на мене винними очима.

“Пробач, я просто побачив, що грає моя улюблена команда – і забув про все на світі!” Я не змогла стримати здивованого сміху. “Значить, наступного разу, не забувай про пляшечку, будь ласка, особливо перед таким матчем!”

Сміючись, ми дочекалися закінчення матчу, а потім повернулися надвір, тримаючи в руках потрібну пляшечку і продовжуючи нашу заплановану прогулянку.

КІНЕЦЬ.