Сонячний день видався чудовим для прогулянки.

Настрій був чудовий, поки я не усвідомила, що залишила пляшечку для нашого малюка на столі у передпокої.

“Коханий, я забула пляшку.

Можеш повернутися і принести її?” – ласкаво попросила я чоловіка.

“Звичайно, люба” – відповів чоловік і швидко попрямував до будинку.

Але минуло майже півгодини, але він так і не повернувся.

Тривожне почуття, що стало мучати, змусило мене повернутися до будинку з малюком у руках.

Увійшовши до будинку, я вже приготувалася побачити, що сталося якесь лихо.

Але мої переживання були марними.

Чоловік сидів перед телевізором, захоплено стежачи за футбольним матчем.

“Ти що, жартуєш?”

– Здивовано вигукнула я.

Він здригнувся і глянув на мене винними очима.

“Пробач, я просто побачив, що грає моя улюблена команда – і забув про все на світі!”

Я не змогла стримати здивованого сміху.

“Значить, наступного разу, не забувай про пляшечку, будь ласка, особливо перед таким матчем!”

Сміючись, ми дочекалися закінчення матчу, а потім повернулися надвір, тримаючи в руках потрібну пляшечку і продовжуючи нашу заплановану прогулянку.

КІНЕЦЬ.